«Бо Господь дає мудрість, з Його уст знання й розум! Він спасіння ховає для щирих, мов щит той для тих, хто в невинності ходить, щоб справедливих стежок стерегти, і береже Він дорогу Своїх богобійних!». Приповісті Соломонові 2:6-8
Одного дня в житті наших дітей настає такий час, коли ми, батьки, маємо почати вчити їх самостійно вирішувати різноманітні проблеми та робити власний вибір. Думаю, це завдання набагато важче для нас, матерів, аніж для наших дітей. До певного моменту ми вирішуємо за дитину майже все, а потім поступово маємо давати їй чимраз більшу свободу та підштовхувати до дедалі відповідальніших самостійних кроків! Та чимало матерів не хоче або не може відмовитися від контролю над дитиною. Проблема відсутности чітко визначених меж є найпершою причиною конфліктів між батьками та дітьми. Доходить до того, що діти, навіть подорослішавши, особливо для нас, матерів, і далі залишаються маленькими, безпорадними втіхами. Під приводом того, що хочемо для них добра, ми продовжуємо все за них вирішувати: з ким одружуватися, яку професію вибрати, як господарювати вдома й виховувати дітей.
МАМО, ЯК ВСТАНОВИТИ РОЗУМНІ МЕЖІ?
Встановлення меж пов’язане з тим, що людина повинна почати брати на себе відповідальність за власне тіло, думки, почуття, рішення, поведінку, здібності, вчинки, мрії та вибір духовного шляху. Ідея меж походить від Бога. Він окреслює межі, переходити яких не можна.
«Завдяки тому, що маємо змогу взяти на себе відповідальність за власне життя, можемо бути щасливими, тому що Бог обдарував Адама і Єву свободою вибору та відповідальністю за нього, давши таким чином можливість жити так, як ми всі прагнемо, – життям, сповненим любови».
(Г. Клауд, Дж. Товнсенд[1])
Встановлювати межі матерям і дітям треба вчитися етапами, починаючи від найраніших періодів життя дитини. І робити це слід як задля власного добра, так і для добра інших людей. Межа показує нам, за що ми відповідальні в житті інших людей, а за що ні. Це дуже важлива складова стосунків між мамою та дитиною, бо впродовж років вона змінюється й залежить від дорослішання дитини та її здатності відповідати за себе. А отже, тут потрібне постійне корегування тої лінії взаємин, де кінчається відповідальність мами і починає брати на себе відповідальність дитина. І так аж доти, доки дитина повністю не подорослішає. Цей процес для нас, матерів, надзвичайно важкий; і особливо це стосується питання розширення меж та поступового надання дитині дедалі більшої свободи, а потім і повної самостійности.
Допомогти тут може спільне визначення меж. Наприклад, під час кожних уродин дитини разом з нею вирішуємо, в яких сферах життя вона наступного року візьме на себе ще якусь частину відповідальности. Може йтися про придбання одягу, розпоряджання грошима на кишенькові витрати, планування вільного часу, вибір друзів, поїздки, форми проведення канікул, вибір школи, професії, життєвого партнера тощо. Саме ми, матері, мусимо наперед думати про те, що одного дня прийде час, коли наші діти стануть самостійними. Маємо постійно переконуватися в тому, чи дитина добре підготована, щоб мудро вирішувати складні проблеми й брати на себе відповідальність за свій вибір, зокрема й тоді, коли існуватиме ризик негативних наслідків.
Чимало батьків раптом «прокидається», коли дитина хоче сама все вирішувати, бо вже почувається достатньо дорослою (не плутати зі зрілістю). Якщо раніше батьки в цій сфері нічого не робили й на ці теми не розмовляли, то часто через почуття провини чи страху починають ще більше контролювати дитину. І завжди в такій ситуації виникають труднощі, непокора та конфлікти.
ВЛАСНИЙ ВИБІР І ЙОГО НАСЛІДКИ
Підготовка до зрілости полягає передусім у тому, щоб дитина усвідомила, за що сама відповідає. Крім того, вона повинна зрозуміти, що кожен її вибір матиме конкретні наслідки, яким, згідно із законом Божим, теж муситиме самостійно протистояти: «Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» (Гал. 6:7). Приймаючи рішення, вона має вчитися передбачувати наслідки і бути свідомою того, що привілей свободи вибору поєднаний з примусовою відповідальністю за наслідки (і приємні, і явно небажані). Якщо ж ми рятуватимемо дитину від наслідків її власних рішень, це завдасть їй у майбутньому житті великої шкоди. Наприклад: дитина не хоче йти до школи, бо не підготувалася до контрольної, і просить батьків написати неправдиву записку або дістати фальшиву довідку про хворобу, щоб вона могла залишитися вдома. Насамперед слід подякувати їй за щирість і відкритість у спілкуванні з нами (могла б прогуляти уроки й без нашого відома). А потім треба спокійно обговорити з нею причини такого стану речей. Подумаймо, з чим дитина має проблеми. Що це: лінощі, погана організація часу, проблеми із засвоєнням матеріялу чи невміння вчитися? А може, вона справді має занадто багато обов’язків і не дає собі з ними ради. Трапляється також, що до дитини погано ставляться в школі однолітки або вчителі. Це може викликати таку стресову реакцію, з якою вона не здатна буде впоратися.
У такому разі дитині, безперечно, потрібна наша мудра допомога, а також дуже послідовна позиція щодо визначення розумних і важливих для неї меж!
Якщо йдеться про згадану конкретну ситуацію, то передовсім маємо чітко сказати, що не писатимемо неправдивих записок і не діставатимемо фальшивих довідок. А потім слід разом з дитиною спробувати знайти якнайліпший вихід з цього, без сумніву, важкого й неприємного для неї становища. Не слід робити цього у гніві, з критикою й агресією. Допоможіть дитині зрозуміти, якими будуть наслідки її вчинку, запропонувавши водночас конкретну допомогу, щоб у майбутньому така ситуація більше не повторилася.
[1] Генрі Клауд і Джон Товнсенд – американські професійні психологи й популярні лектори, які дуже вдало поєднують біблійне вчення про людину та психологію. – Прим. пер.