Пам’ятаю, як наш син почав ходити до середньої школи. Ми знали, що майже в кожному класі з часом серед учнів з’являлися проблеми з алкоголем. І тоді, замість лише застерігати й забороняти, мій чоловік почав пояснювати нашому синові всі процеси, які відбуваються в мозку підлітка під впливом алкоголю. Він розмовляв з ним як дорослий з дорослим, а не як батько із сином, що додатково підбадьорювало нашого сина й додавало йому сил. У результаті Павло багатьом своїм товаришам з великим натхненням і переконаністю пояснив увесь біохімічний процес, який відбувається в організмі підлітка під впливом алкоголю й ослаблює його. Хлопці мали спортивні амбіції та хотіли добитися в спорті значних успіхів, завдяки цьому їхній клас не поповнив негативної статистики малолітніх споживачів алкоголю. Цей приклад виразно свідчить про потребу творчої просвітницької роботи з підлітком, спонукання його до добрих, правильних рішень. А також вказує на те, що часом через одного учня, якого в його правильному, хоча і непопулярному виборі підтримали батьки, можна позитивно впливати й на інших дітей.
Перебування в середовищі однолітків найчастіше вимагає від наших дітей уміння виживати, захищатися від насмішок, зневаги або нехтування. Провести межу між конче потрібним захистом власних прав і повагою до того, хто завдає нам шкоди або становить для нас загрозу, дуже важко. Коли нашого сина Павла за його переконання жорстоко побив одноліток у початковій школі, нас звинуватили в тому, що ми не навчили сина оборонятися. Однак я знаю, що ми вчили його захищати свої межі, але іншими методами, не використовуючи кулаків. Ця неприємна подія, що трапилася в минулому, викликала в нашому середовищі чимало запитань, на які ми самі теж пробували знайти правильні відповіді. Попри цей болісний досвід, ми не здалися та продовжили вчити наших дітей не відповідати злом на зло.
Водночас ми побачили, що в таких важких ситуаціях справжнім опертям для дитини є сповнені любови стосунки з батьками – родинні взаємини, що ґрунтуються на обопільній повазі та визнанні. Ніщо не може замінити тепла рідного дому, підтримки батька й матері. Це також найбільше допомагає дитині визначити власні межі та навчитися бути відкритою в стосунках з іншими людьми. Розумні межі не повинні перетворитися на захисні мури чи бастіони егоїзму та зарозумілости.
МУДРО ОЦІНЮЙМО СИТУАЦІЇ
Щоб навчити дитину діяти в здорових межах, спочатку ми, матері, повинні вміти розпізнавати власні почуття та правильно їх виражати. Якщо нас виховували батьки, які жорстко контролювали нас, маніпулювали нами чи не дотримувалися жодних меж, то і ми, найімовірніше, теж маємо труднощі з чітким окресленням розумних меж як для себе, так і для дитини. Тому, хто не може взяти на себе відповідальности за власні реакції, почуття, думки, прагнення й очікування, важко послідовно впроваджувати здорові принципи та межі в житті дитини.
Спостерігаючи за немовлям, бачимо, що йому для нормального життя потрібна допомога в усьому. Ми, отже, маємо подбати про його годування, сон, гігієну, забави, простір, в якому зможе безпечно й вільно рухатися. На початку все вирішують і роблять для дітей батьки. У цей період за малюками треба постійно стежити, оцінюючи їхні можливості та безпеку, а також спостерігати за розвитком їхньої відповідальности за тим, що вони роблять, як реагують і ставляться до інших. А згодом, з плином часу, слід дозволяти їм ставати, у межах їхніх можливостей, дедалі самостійнішими. Аж доти, доки не подорослішають і не почнуть уповні відповідати за своє життя.
Отож, спочатку кожна мати повинна придивитися до своїх меж: чи вони чітко окреслені та чи здатна послідовно дотримуватися їх у власному житті. Ми, матері, маємо вміти добре управляти цілим домом і задовольняти потреби чоловіка, дітей та власні таким чином, щоб емоційно не вигоріти, виконуючи надто багато обов’язків, і самим не знищити всіх своїх прагнень та мрій, утративши контроль над часом.