Дуже практичний спосіб зрозуміти, якими є межі й відповідальність, полягає в описуванні джерела наших реакцій на фоні конфліктної ситуації, тобто певного вчинку іншої особи щодо нас. Дитина спочатку пробуватиме перекласти відповідальність за свої реакції на іншу особу. У конфліктній ситуації братові або сестрі вона скаже: «То ти мене знервував!»
Натомість правильно реагує той, хто бере відповідальність за власні емоції на себе – без огляду на те, що зробила інша особа, – і каже: «То я рознервувався й розгнівався на тебе».
Останній вислів свідчить, як дитина, досягнувши певного рівня психологічної зрілости, вчиться брати на себе відповідальність за власні емоційні реакції. Вона вчиться розпізнавати свої емоції, називати їх і правильно виражати. Зазнавши душевної травми, така дитина дозволить утішити себе, а негативні емоції відкине. Це, звичайно, не знімає відповідальности з особи, яка здійснила поганий учинок. Вона мусить відповісти за наслідки своїх дій. Важливо, однак, щоб чиясь погана поведінка не стала виправданням поганої, неправильної реакції дитини на вчинок когось іншого.
Отож, на цьому етапі ми вчимо дитину розпізнавати емоції й відповідати за те, як вона їх виражає. Наприклад, показуємо їй, як правильно виражати гнів: не криком і не відповідаючи кривдою на кривду. Мати повинна допомогти дитині знайти відповідний спосіб виражати свої емоції. Дуже доречно, навчаючи цього скривджену дитину, пригорнути її та показати, як вона може позбутися своїх негативних почуттів.
Мами, які самі не здатні діяти в розумних, здорових межах, виручатимуть своїх дітей зі складних становищ, беручи відповідальність на себе. Наприклад: «Ми поспішаємо, бо нам треба встигнути на зустріч, тож приберу за тебе». Діти, яких постійно отак виручають або яким мама постійно організовує життя, не можуть правильно визначити кола своїх обов’язків і розвивати самостійність. У них відсутнє почуття власности щодо того, чим володіють: щодо талантів, здібностей, умінь, фінансів і всього того, чим повинні мудро розпоряджатися. Вони не знають, що люблять, а що ні. Не розуміють, що їм можна, а чого ні.
НАСЛІДКИ ВІДСУТНОСТИ МЕЖ У ЖИТТІ ДИТИНИ
Відсутність у житті дитини чіткої структури, тобто обов’язків і відповідальности, а також визначеного розпорядку дня, може призвести навіть до дитячої депресії, неврозу та багатьох інших психосоматичних захворювань чи розладу стосунків як з дорослими, так і з однолітками. Така пригнічена, розгублена дитина не здатна зробити власний вибір чи вирішити щось самостійно. Вона почуватиметься жертвою в протистоянні із сильнішими особами або намагатиметься будь-якою ціною довести свою вищість у взаєминах з іншими. А така поведінка – це прямий шлях до капітуляції перед тиском однолітків, до залежностей, втечі та ізоляції.
Якщо дитина не навчилася раніше відрізняти того, що добре й корисне, від того, що погане та нищівне, то й надалі не зможе правильно виражати ні своїх емоцій, ні творчого потенціялу.
Я дуже люблю своїх дітей. І хотіла б захистити їх від усякого зла й невдач. Та водночас знаю, що, як мати, не маю ні такої сили, ні такої влади. А тому найважливіше, щоб діти пізнали Божі цінності й закони та орієнтувалися на них як на дороговкази, що рятуватимуть їх від хибних кроків. Натомість я маю чудову обітницю Небесного Отця, Який сказав, що любить їх набагато більше, ніж я, і що для Нього не існує нічого неможливого.
НАГОРОДА ДЛЯ МАТЕРІВ І ТАТІВ
Наша – земних батьків, матерів і татів, – найбільша відповідальність полягає в тому, щоб зробити люблячого Бога таким близьким нашим дітям, щоб вони самі захотіли стати Його дітьми. Якщо діти побачать у нас Христову любов і зміни, які Він чинить у нашому житті, запрагнуть того самого. Вони відкриються для Божої благодаті, любови, прощення та скористаються можливістю виправитися й розпочати все наново. Це Бог буде їхньою силою та енергією, яких вони потребуватимуть для здійснення того, що добре, для пізнання й реалізації свого покликання, а також для рішучого опору злу та уникання вчинків, які могли б завдати болю іншим.
Що б не робили, вони знатимуть, що Той, хто підведе остаточний підсумок, є Святий Бог. І зможуть, так само, як описаний у старозавітній історії Йосип у Єгипті, не чинити зла. Не зі страху перед карою, а з пошани до Святого Бога! Така налаштованість дитячого розуму – найпрекрасніша нагорода для кожного з батьків.