«По трьох роках потому пішов я в Єрусалим побачити Кифу, і в нього пробув днів із п’ятнадцять. А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього. А що вам пишу, ось кажу перед Богом, що я не обманюю! Потому пішов я до сирських та кілікійських країн. Церквам же Христовим в Юдеї я знаний не був особисто, тільки чули вони, що той, що колись переслідував їх, благовістить тепер віру, що колись руйнував був її. І славили Бога вони через мене!»
Кілька років тому в Англії на великих рекламних щитах можна було прочитати дивне оголошення: «Вона така. А ви?»
Звичайно, мета такої реклами – зацікавити. Коли через декілька тижнів стало відомо, у чому тут справа, усі вже думали про цю загадку. Йшлося про нову газету Independent[1]. Ця реклама виглядала дешевим трюком, але, проте, спрацювала, раз я все ще пам’ятаю про неї, а сама газета продовжує процвітати. Цікаво, що вона стала четвертою популярною в Англії газетою, приєднавшись до «великої трійки»: The Times, Telegraph і Guardian. Мені важко сказати, чи дійсно вона незалежна (чи була незалежною) від впливу різних політичних партій і сил у британському громадському житті. Але було щось чарівне, щось свіже в ідеї появи на громадській арені нового незалежного голосу. Неважко припустити, що три інші газети побачили тут для себе загрозу. Чиїх читачів переманить до себе нова газета?
Підводячи підсумки цієї частини послання апостола Павла, ми можемо уявити, що він каже: «Я такий. А ви?» Ті, хто прийшов після Павла в Галатію сіяти сумніви і спори, заявляли, що Павло – просто пішак серед християн Юдеї, особливо ж серед апостолів. Вони казали, що Павло – наймолодший з усієї християнської команди мандруючих проповідників. І більше того, він не занадто і надійний! Він спотворив послання, передане йому «старшими» апостолами, щоб неюдеям було простіше прийняти його. А тому, продовжували ці сіячі розбрату, краще слухайте нас. Ми точно знаємо, що думають апостоли з Юдеї, начальники, ті, хто особисто був знайомий з Ісусом. Ми вам розповімо.
Павло відповів детальним описом свого першого візиту в Єрусалим, що стався за його наверненням. Сенс усієї розповіді можна звести до одного слова: НЕЗАЛЕЖНИЙ. Він не йде, щоб сісти біля колін Петра, Якова та Івана – Великої Трійки серед апостолів Юдеї. Він не проходив навчання під їх керівництвом і не працював спільно з ними в маленьких церквах. Павло розмовляв з Петром (він використовує арамейське ім’я «Кифа», яке, як і грецьке «Петро», означає «скеля»), і, дійсно, залишався в нього два тижні. Павло зустрічався з Яковом, братом Господнім, який у цей період, як ми знаємо з інших джерел, був близький до того, щоб очолити увесь християнський рух, хоча за життя Ісуса не входив до числа вірних. І, проте, Павло не був учнем Петра чи Якова. Вони не призначали його бути апостолом другого рангу під їх керівництвом. Він був… незалежним.
Суть вищесказаного для галатійських християн, які першими почули від Павла Благу звістку, тепер стала ясною: «Павло – той, хто він є. А хто ми?» Чи незалежні галати від апостолів Юдеї? Чи незалежні вони, врешті-решт, від самого Павла?
Звичайно, тут Павло чітко означає свою позицію: він переконаний, що у своєму сповіщенні Євангелія, що об’єднує юдеїв і язичників у нову сім’ю в Христі, він зберігає вірність Ісусові. Тому він і бажає, щоб галати зберігали вірність проголошеному Павлом благовістю. Павло наполягає на тому, щоб вони віддали перевагу сповіщеному ним Євангелію навіть йому самому (Гал. 1:8).
І, проте, на відміну від випадку конкуруючих газет, які нерідко займають відмінну від інших позицію саме для того, щоб відрізнятися, Павло не тримається за свою відмінність від інших апостолів. Він не упирає на те, що проголошуване ним послання носить інший характер, ніж те, що сповіщають єрусалимські апостоли. Єдність церкви для нього дуже важлива, але за іронією долі, єдиний спосіб для нього відстоювати єдність – це твердження своєї незалежності. Потім Павло пояснює, що опоненти, які приїхали після нього в Галатію, і що заявили про свої повноваження, нібито отримані з Єрусалиму, самі все переплутали. Те, що він, Павло, проповідував, будучи незалежним апостолом, складало зміст того ж апостольського послання, який сповіщали церкви Юдеї.
Кінець першого розділу дуже ясно показує це. Маленькі месіанські співтовариства в Юдеї, що тільки стають церквами в пізнішому розумінні, а на той час були лише християнськими синагогами, ніколи не бачили самого Павла. Що ж вони чули про Павла, який почав свою місіонерську подорож у Сирії і Кілікії, а потім відправився проповідувати на північ, у свої рідні місця? Можливо, вони почули, що Павло – «негідник, який проповідує спотворене і розбавлене водою Євангеліє?» Ні, вони почули, що він, який «гнав нас, тепер благовіствує віру, яку колись винищував». Незалежний апостол з тим же самим посланням, що і в них! У цьому уся справа. І тому, як пише Павло, «славили Бога вони через мене» (буквально в тексті сказано: «у мені прославили Бога»). Вони зовсім не скаржилися Богові на людину, що перекручує Благу звістку. Павло міг би сказати: «Вони побачили» що Бог, з Яким вони були знайомі за допомогою Ісуса і Святого Духа, робить у мені, і тому прославили Бога за цю роботу».
Минули віки, але питання про незалежність церков, їх наставників і самостійність благовість, різних за формою, але єдиних за змістом продовжують залишатися такими ж суперечливими, як і в ті дні. Плачевно, але і тепер ми все ще спостерігаємо боротьбу за сфери впливу між різними церквами, що вкрай виразно відбиває расові і культурні протистояння нашого світу. Згадаємо про Балкани, про Північну Ірландію. Все ще є люди, які претендують на те, що вони (чи їх система), мають верховний авторитет, а кожен, хто заявив про свою незалежність, повинен замовкнути. І гірка іронія є в тому, що ті церкви, які найголосніше заявляли про свою незалежність, частенько поспішають встановити нові жорсткі структури авторитарного правління.
В якійсь мірі нам утішливо знати, що в християнській церкві ці проблеми були присутніми постійно, із самого початку. Але куди важливіше, усвідомивши ці проблеми, знайти їх рішення. Якщо орієнтуватися на апостола Павла, то за перше правило потрібно узяти наступне: розповісти ясно про ситуацію. Не приховувати обставин, які породили проблему. Навчитися цінувати як незалежність, що народжується зі свіжого розуміння особи Ісуса, так і єдність різних способів проповіді Євангелія. І весь час пам’ятати про головну мету – прославляння Бога.
Це тільки основні правила, а не детальна інструкція. Але вони були важливі в першому столітті, важливі вони і зараз.
[1] Незалежна – Прим. пер.