«І приходять вони в Капернаум. І негайно в суботу ввійшов Він у синагогу, і навчати зачав. І дивувались науці Його, бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники. І зараз у їхній синагозі знайшовся один чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав, і сказав: Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто Ти, Божий Святий. Ісус же йому заказав: Замовчи, і вийди з нього! І затряс дух нечистий того, і, скрикнувши голосом гучним, вийшов із нього. І жахнулися всі, аж питали вони один одного, кажучи: Що це таке? Нова наука із потугою! Навіть духам нечистим наказує Він, і вони Його слухають. І чутка про Нього пішла хвилі тієї по всій Галілейській країні. І вийшли вони із синагоги небавом, і прийшли з Яковом та Іваном до дому Симонового й Андрієвого. А теща Симонова лежала в гарячці; і зараз сказали про неї Йому. І Він підійшов і підвів її, узявши за руку, і гарячка покинула ту, і вона зачала прислуговувати їм. А як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали приносити до Нього недужих усіх та біснуватих. І все місто зібралося перед дверима. І Він уздоровив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох демонів повиганяв. А демонам не дозволяв Він казати, що знають Його.»
Нещодавно газети писали про катастрофу на морі. На туристичному поромі, навантаженому відпочивальниками і автомобілями, не були як слід задраєні люки, і на борт почала поступати вода. Пором став тонути, пасажири запанікували. У лічені секунди легкий і приємний настрій вихідного дня перетворився на непроглядний жах. Люди у відчаї кидалися по палубі і кричали.
Один з пасажирів – зовсім не член команди – узяв на себе керування. Чітким голосом він віддавав накази, пояснював, що треба робити. Паніка дещо уляглася, коли люди відчули, що хтось за них відповідає, і більшість зуміла благополучно дістатися до рятувальних шлюпок – їх було б набагато важче знайти в тисняві і темряві. Ця людина тим часом дісталася до трюму, з якого ще не всі вибралися. Він пристосував себе в якості моста: учепившись однією рукою за трап, а іншу руку протягнувши вниз, у частину судна, що вже йшла під воду, він допоміг врятуватися ще кільком людям. Коли кошмар розсіявся, виявилось, що ця людина загинула – віддала своє життя, взявши на себе відповідальність, і, завдяки цій відповідальності, узятій на себе, врятувала інших.
А тепер перенесемося на інший берег – на берег моря Галілейського. У сотні метрів від берега, у маленькому містечку Капернаум (Біблія називає такі поселення містами, але це були швидше села) стоїть синагога. Під час служби піднімається якась людина – новачок, не з визнаних учителів – і сам від себе починає пояснювати народу волю Божу і прийдешнє Царство. Народ звик до інших учителів – священиків, книжників, начитаних людей, а також до фарисеїв, самопроголошених охоронців єврейських традицій. Ті наставляли по-іншому, постійно посилалися на Мойсеєві слова або думку якогось равві, але Ісус – м’яко, спокійно, переконливо – учив лише на підставі власного авторитету.
Тією ж владою вимовляв Він і слова зцілення. Бувало, що біснуваті, чиє життя перетворилося на суцільний кошмар, підпавши під чужий вплив, чинили опір Ісусові. Сили, що тримали таких людей у поневоленні, якимсь чином впізнавали Його, здогадувалися, хто Він є і навіщо прийшов. Він прийшов припинити цей кошмар, врятувати окремих людей і цілі народи від руйнівних оков. Шумні біснуваті, жінка, яка страждає на лихоманку, інші люди, які страждали на найрізноманітніші недуги – ніхто не залишився без допомоги. Ісус лагідно і рішуче протистояв усім недугам.
Цим Марко пояснює популярність Ісуса, що швидко поширилася, і в той же час показує, що само початок Його громадського служіння вже провіщав драматичний кінець. Ісус незабаром привернув до Себе великі натовпи народу, головним чином – завдяки дивовижним зціленням. Навіть це могло насторожити владу, але йшлося про щось більше: Ісус вийшов на битву проти руйнівних сил зла, перед якими люди почували себе такими ж безпорадними, як нещасний плавець посеред бурхливого океану. Ісус – той людський міст, яким люди змогли видертися до берега, до порятунку. І якщо цей живий Міст, що розкинув руки на хресті, власним життям сплатив за цю владу і перейняту на Себе відповідальність, так це лише частина Його єдиної і цілісної місії. Востаннє біси тішилися, коли Він висів розіпнутий, востаннє висміювали Його авторитет. На хресті Він завершив той подвиг зцілення, який почав в описуваний Марком день у синагозі.
Коли Церква навчається говорити і діяти з тією ж владою і відповідальністю, ми знову набуваємо рятівної влади Бога і знову стикаємося із зростаючим опором сил пітьми. Відбувається щось схоже та все ж інше. Біси знали Ісуса, знали, що Він прийшов знищити їх раз і назавжди. І нехай вони волають, з часів Голгофи немає в них більше влади над світом. Ми, як християни, твердо віримо і свідчимо: всупереч паніці, що часто охоплює світ, і відчаю, спасіння, проголошене любов’ю і владою Бога через Ісуса, вже почалося.