Доторкаючись “недоторканних”
У сімнадцятирічному віці Ліза поїхала в Лос-Анжелес у короткотривалу місійну подорож. У той час її призначили працювати з повіями – жінками, яких більшість суспільства зневажає й відкидає. Відчуваючи поклик Божий у житті, вона записалася в Біблійний інститут Муді в Чикаго. Основним напрямом вона вибрала допомогу в місті і почала шукати організацію, яка допомагала повіям, однак такої не існувало[1].
І Ліза розпочала з першого – будинок Сальвадж. Щоночі з 19:00 до 01:00 Ліза з колегою проходили вулицями Чикаго, шукаючи повій, яким могли допомогти. Два чоловіки з команди ішли з ними задля безпеки. Лізин підхід був простий: будувати стосунки і подбати про безпечне місце, де можна допомогти жінкам в їхніх фізичних і духовних потребах. У Лізиному будинку Сальвадж жінки, для яких фізичні дотики були способом експлуатації, відчули міцні обійми підтримки й любови. Упродовж останніх декількох років турбота Лізи і її колег допомогли багатьом жінкам відчути Божу любов.
Кожне суспільство має категорію “недоторканних” людей. У першому столітті в Палестині це були прокажені й повії. Прокажені жили окремо від решти суспільства і повинні були вигукувати “нечисті, нечисті”, коли бачили, що инша людина наближається до них. До повій відчували таку відразу, що релігійні провідники зробили висновок: Ісус не може бути пророком і дозволити такій жінці доторкатися: “І, припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обливати слізьми Йому ноги, і волоссям своїм витирала, ноги Йому цілувала та миром мастила…” (Лк. 7:38).
У західному суспільстві також існують недоторканні. Ми не поводимося настільки негідно, щоб говорити про це, однак своєю поведінкою демонструємо, що не слід доторкатися декотрих людей. Ці категорії кожен визначає для себе сам. Для декого це повії; для инших це люди зі смертельною хворобою СНІД. Дехто жахається так званих “людей вулиці”; инші уникають “сексуальних злочинців”, розумово і фізично неповносправних, духовно недужих.
Любов Божа усуває всі ці створені людиною бар’єри. Всі, хто справді любить Його, стануть Його представниками, які доторкаються до недоторканних.
Декілька тижнів тому я розмовляв з давнім другом, якого давно не бачив. Раніше, коли він з дружиною відвідував мої семінари, то казав, що його первинною мовою любови є фізичні доторки. Коли я спитав: “Що цікавого робиш цього літа?”, він відразу відповів:
“Я з сином Боббі ходжу на рятувальну місію в понеділок увечері. Це надзвичайно захоплює. Ми тиснемо руки всім чоловікам, які приходять до місії; ми поплескуємо їх по плечу і обіймаємо їх; з тими, хто приходить молитися наприкінці відправи, стаємо навколішки поруч, кладемо руки на плече і молимося за них. Дехто з моїх друзів не вірить, що ми це робимо, проте для мене і Боббі це найзахопливіша частина літа. Знаю, що більшість чоловіків нечасто вітаються за руку, обіймаються чи плескають один одного по плечу. Відчуваю, що я – начебто Божий представник, який демонструє їм Божу любов”.
Я не спитав, чи фізичні дотики є також первинною мовою любови його сина Боббі, проте одне відомо: Боббі навчається розмовляти цієї мовою вільно, коли він і його батько доторкаються недоторканних.
Боїтеся доторкатися до инших?
Існує страх перед хворобами, які стримують людей доторкатися до недоторканних. “Не хочу близько підходити до ВІЛ-інфікованих. Боюся заразитися” – найпоширеніше ставлення. Я не пропоную, щоб у наших виявах любови ми применшували небезпеку (хоча ви не заразитеся СНІДом, потискаючи руку або поплескуючи по плечу). Я спитав батька Боббі, чи не переживає він за здоров’я? “Що ж, – сказав він, – ми намагаємося застосовувати звичні застереження. Миємо руки перед тим, як ідемо на рятувальну місію. Ми намагаємося не доторкатися руками носа чи уст. Перемо наш одяг і приймаємо душ відразу після повернення додому. Досі в нас не виникало жодних проблем”.
Навчатися і мати здорові звички дуже важливо, особливо тим, хто працює з людьми, в яких комунікативна хвороба, однак ми не повинні дозволити нашому прихованому страху зупинити нас виявляти любов до Бога, доторкаючись до Його сотворінь, які живуть на дні суспільства.
Доторкатися в приміщенні установи
Декілька днів згодом я зустрів Мері – матір, яка приводила свою тринадцятилітню доньку раз у тиждень до будинку допомоги для людей похилого віку. “Що ви там робите?” – поцікавився я.
“У більшості випадків ми просто любимо їх”, – відповіла вона.
“А як ви виявляєте цю любов?” – спитав я.
“Думаю, найважливіша наша справа – це дотики до цих людей”, – сказала вона. “Дивовижно, скільки людей простягають руки, коли ми проходимо повз. Їм не терпиться отримати потиск руки. Коли ми готові виходити після відвідин, хто спроможний підвестися, підходять обійняти нас. Звісно, можуть вони підвестися чи ні, я обіймаю їх. Ви ж мене знаєте, я люблю обійматися”. Через обійми Мері висловлює свою любов.
Людям, які перебувають у державних закладах, таких як доми опіки, тюрми, лікарні тривалого перебування, часто бракує люблячих фізичних дотиків. Дехто не має родичів, які б відвідували, а дехто має родичів, які не люблять доторкатися. Тому вони неймовірно відкриті до будь-кого, хто виявлятиме любов через дотики. Мері розповіла: “Ніхто ще не відвернувся від мене або відхилився від моїх обіймів. Мені видається, що вони очікують нашого приходу, бо знають, що їх хтось обійме”.
Молитва й фізичні дотики
Звісно, виявляти любов до Бога, доторкаючись до Його дітей, не обмежується лише тими, хто перебуває в лікарнях, дитбудинках чи в’язницях. Джим є людиною молитви. Молитися за людей, на його погляд, – найбільше, що можна вчинити. Якщо ви попросите його помолитися, то він не записуватиме це на клаптику паперу, щоб зробити це пізніше. Він скаже: “Помолімося за це тепер”.
Коли Джим молиться за людей, завжди наводить фізичний контакт з ними. Декому простягає руку, иншим кладе свою руку на плече під час молитви.
Його молитви дуже прості, однак палкі. Коли закінчує молитву, то звично поплескує людину по спині або обіймає її.
Один чоловік сказав мені: “Коли Джим кладе свою руку на моє плече і молиться за мене, відчуваю, начебто Бог поклав Свою руку на плече і уважно прислухається до слів Джима”. Очевидно, що для цього чоловіка фізичні дотики Джима є дотиками Бога.
[1] Я дізнався історію Лізи від друга Джо Стовела, президента Біблійного інституту Муді