Вперше я зустрівся з Майклом Касіді в приголомшливо-красивому Шелдонському театрі в Оксфордському університеті в Англії. Його представили як одного з двадцяти найвидатніших людей Південної Африки, які сприяли переходу від расової ізоляції до вільних виборів. Мене захопила його розповідь.
“Я приїхав у Кембридж вивчати право, однак через два тижні зустрів Кріс. Тоді Біллі Ґрагам приїхав у Кембридж, де я почув простий, однак наполегливий поклик Євангелія”.
Він закінчив навчання в Кембриджі, отримавши ступінь доктора американського університету, тоді й відчув поклик до Південної Африки. Він прагнув проводити євангельські кампанії по всьому місту, подібні до тих, які проводив Др. Ґрагам. Однак він побачив, що нація, що складалася переважно з людей не білошкірих, мала уряд, в якому домінували білі – частина утвердженої системи расової ізоляції.
“Расова ізоляція, я був переконаний, була злом, – сказав Кассіді. – Я знав, що повинен зіткнутися з вогнем опору цьому”.
Раніше, під час навчання в аспірантурі, він утвердився в переконанні, що в Євангелії Христовій існує рівновага між спасінням душі та гідністю людського життя. Духовні питання неможливо відділити від соціяльних. “Справедливість – це любов, вбудована в структуру”, – казав Кассіді. Він пригадував ту авдиторію, якій Джон і Чарльз Веслі показали несправедливу структуру, що й привело до скасування торгівлі рабами. “Моральні зміни приносять соціяльні зміни”, – говорив він.
ПРОТИСТОЯННЯ РАСОВІЙ ІЗОЛЯЦІЇ
Він вирішив безпосередньо боротися з расовою ізоляцією. У Південній Африці проживало 40 мільйонів людей, які називали себе християнами, однак більшість не думала застосовувати християнство до соціяльної структури життя.
Слова Бога до пророка Єремії стали для Кассіді попутнім світлом. “Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію. І ви кликатимете до Мене, і підете, і будете молитися Мені, а Я буду прислуховуватися до вас. І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім своїм серцем” (Єр. 29:11-13). Кассіді сказав: “Ці слова були сказані Ізраїлеві в найважчі часи вавилонського полону. У Бога був план для стародавнього Ізраїлю, і ми знали Божі плани для нас. Ми – люди надії, і ми знали, що Бог уже діяв у Південній Африці”.
Наступні роки були складними. Будучи провідником руху проти расової ізоляції, Кассіді був звинувачений за роботу на ЦРУ. Його племінник відмовився боротися в армії за расову ізоляцію і провів шість років в ув’язненні.
Протистояння до Кассіді відбувалося не лише від очільників уряду, але й від багатьох білих християн, які були задоволені статусом кво. Він був переконаний, що Бог абсолютно справедливий, а людина сотворена на образ Божий, тому всі повинні мати відчуття морального обов’язку. Він вірив, що “расова ізоляція суперечила законам Всесвіту. Однак найбільший виклик, казав він, – це любов. Лише Бог міг торкнутися людських сердець і звести всі партії до мирного рішення.
Тому в квітні 1983 року Кассіді закликав націю молитися. Він провадив двадцятичотирьохгодинний молитовний ланцюжок за націю. Цей молитовний ланцюжок тривав упродовж двох років: вдень і вночі християни молилися, щоби Бог правильно спрямував їхню націю. Усюди в країні люди молилися – навіть засуджені на смерть, яких налічували сорок двоє, брали участь у молитовному ланцюжку.
ЛЮБОВ, ЯКА КИДАЄ ВИКЛИК
Тоді Кассіді і ті, хто працював із ним, почали організовувати реколекції у вихідні, збираючи разом однакову кількість білих і небілих. Зустрічі зосереджували на розповідях біографій. Кожна людина розповідала свою історію. Один чорношкірий християнин розповів історію, як він потрапив в яму з болотом, лише його голову було видно над ґрунтом, а білі люди ще й помочилися на нього. Розповіді про жорстоку реальність почали торкатися сердець як білошкірих, так і небілошкірих. Стіна дезінтеграції почала руйнуватися. Церковні провідники почали входити до відстоювання справедливости. Осердям був Бог і Його скерування їхньої нації.
В одному з’єднанні сорок мільйонів християн постали перед викликом залишитися вдома, не йти на роботу, а присвятити день молитві. Цей день молитви призупинив рух країни, однак звернув народ до Бога. Коли у визначений час політичні провідники погодилися зустрітися і спробували випрацювати новий договір для національного політичного процесу, то було сильне напруження. Після днів перемовин видавалося, що весь процес руйнується. У цей момент Кассіді та инші зорганізували молитовну зустріч на стадіоні для реґбі. Понад тридцять тисяч людей прийшли молитися. Коли політичні провідники були на зустрічі в офісному будинку стадіону, громадяни молилися. Згодом медії відрапортували: “Ісусові мирні раллі” подолали шлях. Мир торжествував, і в країні дозволили провести вільні вибори, які пройшли спокійно.
За словами Кассіді, “ми зіткнулися з реальністю, в якій лише Бог міг змінити серця людей і ліквідувати расову ізоляцію в мирний спосіб. Сповідь і покаяння були необхідними, однак Бог втрутився в людську історію. Дивовижні справи відбуваються на колесах взаємин”[1].
Коли торжествує любов, людські соціальні структури можуть змінюватися. Можливо наближатися до ідеальної справедливости, усвідомлюючи, що слова Кассіді – правдиві. “Справедливість – це любов, вбудована в структуру”. Лише любов спроможна привести людські суспільства до вищого рівня справедливости, відповідно до переконання Кассіді. Однак, з огляду на реальність зла, таку любов не можна висловлювати без протистояння.
ЖЕРТОВНА ЛЮБОВ
Кассіді розповідав про численні жорстокості, які відбувалися під час боротьби за зміни. У деяких з них християнська любов перемагала страшною ціною. До прикладу, племена гуту і тутсі від віків були ворогами, однак любов Христова звела членів обох племен до однієї церкви. Одного недільного ранку колишні вороги молилися разом, як раптом міліція оточила церкву. Вони висунули вимогу, аби всі члени племені гуту вийшли з церкви.
Християни племені гуту знали, що має статися: їхніх братів тутсі збиралися масово знищити. Вони не могли залишити своїх братів-християн, тому й відмовилися залишити будівлю церкви. Коли їхню відмову почули чільники міліції, був наказ взяти церкву. За лічені хвилини усі п’ятсот гуту і тутсі однаково були вбиті. Ці християни племені гуту були послідовниками Ісуса, Який казав: “Я – Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці” (Ів. 10:11). Любов перемогла.
Усі проблеми Південної Африки не вирішились після вільних виборів. Любов не завжди перемагала, але там, де є люди, які справді люблять Бога, взаємини між людьми стають иншими. Кассіді мав рацію: “Дивовижні справи відбуваються на колесах взаємин”. Олія, якою змазують колеса взаємин, є любов. Немає більшої сили, яка змінює людські стосунки, ніж сила любови.
[1] Мішель Кассіді, “Втрата в Південно Африканському вогні”, С. С. Люіс Фундація Літнього інституту (Оксбрідж, 1998), 24 липня 1988 року, особисті нотатки автора.