«І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато народу, так що Сам Він до човна на морі ввійшов і сидів, а народ увесь був на землі покрай моря. І багато навчав Він їх притчами, і в науці Своїй їм казав:
Слухайте, вийшов сіяч ось, щоб сіяти. І як сіяв, упало зерно одне край дороги, і налетіли пташки, і його повидзьобували. Друге ж упало на ґрунт кам’янистий, де не мало багато землі, і негайно зійшло, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло то зів’яло, і, коріння не мавши, усохло. А інше впало між терен, і вигнався терен, і його поглушив, і плоду воно не дало. Інше ж упало на добрую землю, і дало плід, що посходив і ріс; і видало втридцятеро, у шістдесят і в сто раз. І сказав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма про цю притчу. І Він їм відповів: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах, щоб оком дивились вони і не бачили, вухом слухали і не зрозуміли, щоб коли вони не навернулися, і відпущені будуть гріхи їм! І Він їх запитав: Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі! Сіяч сіє слово. А котрі край дороги, де сіється слово, це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них. Так само й посіяні на кам’янистому ґрунті, вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його, та коріння не мають у собі й непостійні; а згодом, як утиск або переслідування наступає за слово, вони спокушаються зараз. А між терен посіяне, це ті, що слухають слово, але клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять, та й заглушують слово, і плоду воно не дає. А посіяне в добрую землю це ті, що слухають слово й приймають, і родять утридцятеро, у шістдесят і в сто раз.»
Один мій молодий знайомий страждав на важку депресію. Врешті-решт, він звернувся до психіатра і розповів про усе: як він мучився і які сни бачив щоночі. Йому здавалося, ніби він замкнутий у будинку, що горить, його близький друг підпалив будинок, та ще підливає бензину. Уві сні він ледь не загинув, але все таки вибрався з полум’я.
Психіатр без зусиль пояснила цей сон: будинок означає особистість людини в цілому, а друг – ту частину особистості, яка найбільш дорога самій людині, але в даному випадку несе загрозу. На несвідомому рівні людина розуміє, що відбувається: у даному випадку сон означав, що пройшовши через цей тривожний період пацієнт знову набуде здоров’я.
Стародавній світ теж немало уваги приділяв тлумаченню снів. Ми знаходимо немало видінь у Старому Заповіті. Багато Ісусових притч теж частково схожі на сни, що мають особливий сенс. Поза сумнівом, детального тлумачення потребує притча, яку ми щойно навели.
А з іншого боку – уявіть собі карикатуру в газеті. Там часто зображують політиків або цілі держави у вигляді тварин: лев символізує Великобританію, ведмідь – Росію, орел – Сполучені Штати. І ваша країна, і її сусіди представлені відомими умовними знаками, і політичні партії – теж. Оскільки ви розбираєтеся в символах, ви зрозумієте, що тут зображене, але якщо символи вам незнайомі, то і карикатура «не дійде». Іноді за кордоном я розчаровано відкидаю газети, не зрозумівши їх умовної мови і не виявивши нічого дотепного в карикатурах.
Стародавній світ умів користуватися символами, у тому числі тварин, для передачі історій про народи і царства. Подібні історії ми знаходимо в Старому Заповіті. Щось подібне є і в Ісусових притчах, зокрема і в цій.
Образи цих схожих на сновидіння притч часто запозичуються з мови Біблії. Сіяч – не просто знайома фігура з повсякденного життя, це образ Бога, Який веде Ізраїль в Землю Обітовану після довгих років полону, образ Бога, Який поновлює Свій народ, поновлює родючість ґрунту, що багато років проростав терням. Тут є присутнім навіть натяк на відновлення Еденського саду. «Трава засихає, – каже пророк Ісая, – а квітка зів’яне, Слово ж нашого Бога повіки стоятиме!» (40:8). І він же (55:10-11) порівнює слово Боже з дощем і снігом, що забезпечує хороший урожай. Слово приносить плід, навіть якщо трава засихає і квіти в’януть.
Біда в тому, що уявлення Ісуса про слово Боже і Бога-сіяча були, як би нині виразилися, політично некоректними – власне тому Він і вчив притчами. Народ чекав великого оновлення, усі вірили, що Ізраїль буде врятований цілком, як він є, і Царство Боже в грізній славі увірветься на світову арену. Ні, заперечує їм Ісус, цей процес більше схожий на роботу сіяча – багато що загине, пропаде даремно на непридатному ґрунті.
Для тих, хто розуміє мову символів і мову сновидінь, це – погані новини. Це не просто спостереження – ніби, одні люди уважно слухають наставника, а інші відволікаються. (Який сенс читати людям проповідь про те, як вони сприймають проповіді?) Це дуже специфічний коментар, політична карикатура, що точно відбиває події, які відбувалися, коли Ісус сповістив і поклав початок Царству Божому.
Як ми вже відмічали, одні люди поспішили до Нього, а другі стояли осторонь. Тепер проступають інші типи реакції: одні слухають, але скоро забувають, другі зустрічають цю Звістку з ентузіазмом, але скоро відпадають; у третіх надто багато на розумі і на серці, але є і такі, хто приносить плоди, багаторазово, стократно (як порадів би фермер урожаю в сто раз), але символи притчі вказують: приналежність до Царства не є щось саме собою зрозуміле. Царство настає, але не в тій формі, на яку чекали.
Кожним Своїм вчинком Ісус посилює розподіл в Ізраїлі. Притчі не лише пояснюють це, вони самі – частина процесу. Притчі – квінтесенція усього служіння. От про що нагадує нам репліка посеред притчі. Ісус не просто переказує видіння, Він дає до нього і ключ. Він не лише малює карикатуру, Він роз’яснює її умовну мову. Та все ж «зовнішні», зачаровані сюжетом і картинкою, не розуміють.
Чому так? Хіба Ісус не намагався донести Свою Звістку до кожного? І так, і ні. Кожне Його слово настільки вибухонебезпечне, що його не можна вимовити безпосередньо, голосно вигукнути на площі. Всякий месіанський рух небезпечний (Ірод і римська влада відразу насторожаться, щойно почують про «царство»), але якщо стане відомо, до якої міри Царство Ісуса відрізняється від сподівань більшості юдеїв, простий народ теж Його не пощадить. Подвійна небезпека загрожує мандруючому проповіднику. Перекажіть карикатуру звичайною мовою, і на вас подадуть до суду.
Царство – «таємниця» (в. 11); не загадка, але божественна таємниця, яку трохи відкриває слухачам Ісус. Але всяке одкровення можна сприйняти тільки у вірі, тільки з довірою.
І нам сьогодні притча пояснює, яким чином проповідь Ісуса впливала на Його слухачів і яка була Його Звістка (рішуче, драматичне оновлення Ізраїлю і всього світу). Але притча викриває і нашу власну проповідь Царства. Чи дійсно те, що ми говоримо, таке несподіване, таке вибухонебезпечне, що нам слід втілити своє послання в мову сновидінь, якихось шифрів? Якби ви взялися замість проповіді малювати карикатуру, що це була б за карикатура? Кого ви боялися б образити, у випадку якби «об’єкту» вдалося розгадати цей код?