Часом можна почути закиди, що начебто випадки зцілення, які трапляються у світі, є винятково привілеєм “Харизматичної віднови”. Однак це лише зручний спосіб не помічати й оминати те, що Господь життя прагне донести до всіх за посередництвом тих меншою або більшою мірою видимих і дивовижних зцілень. Це правда, що такі випадки частіше трапляються серед членів “Харизматичної віднови”, що її часто критикують за захоплення чудами, котрими пронизана (слід визнати, що так воно і є) харизматична молитва.
“Віднова у Святому Дусі” ніколи не претендувала на те, щоби стати духовною елітою, яка володіла б монополією на “сенсації”. Навпаки, “Віднова”, як загально відомо, приваблює вбогих, хворих, “зранених життям”. Зокрема, останні знаходять у молитовних групах сердечну атмосферу й людське тепло, тобто те, що можна назвати “другим домом”, тим паче, якщо “першого дому” ніколи не було або він уже давно перестав існувати. Отож, фактично “Харизматичній віднові” (але не тільки їй) особливо близький вимір співчуття, що є невіддільною частиною Божої любови. Увага до людської біди, намагання зблизитися з людиною, проявляючи до неї любов, – ось основні риси, які характеризують покликання цієї “зеленосвятної” “Віднови”, котра вже протягом тридцяти років пронизує Церкву.
Тож немає нічого дивного в тому, що ця харизматична спільнота почувається зобов’язаною дбати про стражденний світ. Тим паче, що іншою характерною рисою “Віднови” є повторне відкриття молитви, як особистої, так і спільнотної, з особливим наголосом на висловленні пошани й любови до Господа. Таким чином феномен об’явлення найрізноманітніших харизм, пов’язаний з духовним динамізмом християн, може набувати конкретних форм. І тоді можливою й навіть природною річчю стає молитва за хворих, яка ґрунтується на вірі в те, що Бог може конкретно й дієво втрутитися в їхнє життя.
Крім того, “Харизматична віднова” відчуває в собі – що підтверджується її прихильністю до виміру співчуття – місійний дух, або, кажучи загальніше, благодать євангелізації, проповідування Доброї Новини різними способами, і найчастіше її члени саме в цьому контексті виголошують “молитву за зцілення”, як це описує нещодавній документ Конгрегації в справах доктрини віри[1].
Такою була педагогіка Христа дві тисячі років тому: зцілювати, щоб пробудити в серцях прагнення шукати Божу любов. Його теперішня “стратегія” залишається незмінною, навіть якщо за цей час, можливо, трохи й еволюціонували форми чи способи Божого зцілення.
Ця стратегія любови не обмежується “Харизматичною відновою”; вона, насправді, охоплює цілу Церкву, підтвердженням чого є нижченаведене свідчення.
* * *
У травні 1996 року представники Католицької Церкви в Польщі попросили мене очолити чування, які мали супроводжуватися повчанням й молитвою. Їх організовували для католиків (а також для вірних інших конфесій і невіруючих) у Ченстохові – у великому й відомому на цілий світ Богородичному центрі. Допомагати мені мали декілька єпископів і багато священиків. Люди приїхали з цілої країни, на площі зібралося щонайменше сто п’ятдесят тисяч осіб. Звичайно, в зустрічі брали участь чимало представників польської “Віднови”, однак більшість людей не належали до цього харизматичного руху. То було зібрання Божого народу, який вирізнявся надзвичайною чутливістю. З нагоди цієї зустрічі люди прибули до Ченстохови й палко молилися.
Повчання стосувалося зцілення цілої людини, а також Божого покликання, оскільки в педагогіці Божої любови ці два прояви благодаті є невіддільними один від одного. Я перебував під враженням того, наскільки зосередженим було людське море: панувала така тиша, що ніде й муха не забринить! Трохи пізніше від багатьох священиків я дізнався, що більшість тих людей, які тоді були присутні в Ченстохові, не усвідомлювали, що Христос того дня міг прийти безпосередньо до них, заспокоїти їх, звільнити від тягаря й навіть зцілити хворих, проявивши дієве милосердя. Мабуть, у переважній більшості ці люди мали дуже нечітке уявлення про те, що кожен з них, як охрещений, обдарований певним покликанням, знаком великої довіри, у чому, власне, й прагне запевнити їх Христос.
Коли під час пополудневої Євхаристії людей було запрошено особисто прийняти Божу благодать, відкритися на Божий дар, який влили у свої серця, атмосфера молитви стала ще інтенсивнішою, незважаючи на зростання кількости людей, здебільшого молоді. Після Богослуження, коли вже було доволі пізно, відбулася молитва за зцілення, і ми пережили незабутні хвилини. Мене попросили проказати молитву за хворих, однак не довелося говорити багато, щоб розбудити в усіх тих людях довіру до Божої сили.
Тільки-но я розтулив уста, як спонтанно, а точніше, в різних місцях, почали з’являтися ознаки зцілення, щоразу викликаючи в людей, які стояли там, ентузіязм і вдячність. Ось пішов чоловік, у якого були спаралізовані ноги, й свідки Господнього втручання, що стоять поруч, починають співати, прославляючи Всевишнього. В іншому місці прозрів сліпий, і навколо нього вибухає радість. Ще в іншому місці людина з дегенеративним запаленням суглобів свідчить про раптове звільнення свого тіла від хвороби й… навколо неї починає лунати, здіймаючись до неба, натхненний спів прослави Господа – до того ж не обов’язково з “харизматичних” уст. Чимало людей просто клякали, відчуваючи в цей момент на собі благодать оздоровлення почуттів чи духу й прагнучи прийняти її з відновленою внутрішньою ревністю.
З подіуму для організаторів, який містився трохи вище від площі, на якій зібралися десятки тисяч чоловіків, жінок і дітей, можна було стежити за “маршрутом” дії Святого Духа. Достатньо було побачити серед натовпу ті численні місця, в яких вибухала радість, починало звучати прославляння Бога, а де-не-де й оплески (цілком законні, бо для Господа!), як ти відчував, як тебе підхоплює хвиля захоплення цими Божими діяннями.
Сформувалася довга вервечка людей, які спонтанно почали підійматися на сцену, щоб засвідчити те, що з ними трапилося. А серед зібраних продовжували відбуватися зцілення. Черговий раз у присутності живого Бога ми пережили подію, гідну Дій апостолів. І користала з цього не тільки “Віднова”, а й увесь Божий народ.
Врешті я змушений був скоротити молитву за хворих, бо свідчень було дуже багато, а вже наближалася ще холодна в цю пору року ніч. Люди ще довгі години могли висловлювати своє неймовірне захоплення й прославляти Бога, – такою великою була радість, яку вони пережили, особисто відчувши присутність воскреслого Господа й силу Його молитви.
Недавно, коли я був в одному споглядальному монастирі, Господь Бог обдарував мене маленькою усмішкою. Молода сестра, яка тільки-но вступила до згромадження, впізнала мене й кількома реченнями (на той час від подій у Ченстохові вже минуло приблизно п’ять років) розповіла своє свідчення:
“Того дня я була в Ченстохові разом з мамою. І саме тоді почула поклик, щоби цілковито присвятити своє життя Господу. Мама страждала від серйозної хвороби серця й усього впродовж кількох хвилин одужала, хоча перед тим не знала, що того дня можна буде молитися за хворих! І для неї, і для мене це був шок. Вона регулярно пише до мене. Після того, як минуло п’ять років, зцілення офіційно підтвердили лікарі. Нехай благословенним буде Господь!”
[1] Інструкція щодо молитви про отримання зцілення від Бога, Ватикан, 14 вересня 2000.