На відміну від слова віри (або ж “харизми віри”, про яку вже була мова), в основі котрого лежить впевненість у дії благодаті, але без детального окреслення її контексту й напряму, слово безпосереднього пізнання точно заявляє, що Господь прагне вчинити стосовно конкретної людини, якій, згідно з динамікою цього слова, запропоновано впізнати в ньому себе. Це особливий спосіб участи в здійсненні служіння зцілення. Слово пізнання виступає чинником, що немовби започатковує, урухомлює зцілення; і це, як згодом побачимо, стосується не лише оздоровлення, передбаченого цим словом.
* * *
Під час реколекцій, які я проводив у Лібревілі, у Габоні, на тему внутрішнього зцілення, один з організаторів під час молитви отримав особливе слово пізнання: “Господь цієї миті звільняє одного чоловіка від глибокого страху, пов’язаного з тим, що у двадцятитрирічному віці він мало не втопився. Тож нехай у його душі відновиться довіра до Божої любови”. Виявилося, що деталі, які прозвучали під час цього пророцтва, відповідають дійсності. Справді, серед присутніх був нікому невідомий чоловік, якого віддавна мучив страх через те, що у двадцятитрирічному віці він мало не втопився. Як йому було не впізнати в цих натхненних словах себе? Довірившись Богові, він підійшов до вівтаря, і його страх цілком зник.
Однак на цьому історія не закінчилася. Наступної ночі чоловік знову прокинувся від страху, але іншого, невідомого походження. Занепокоєний цим явищем, вранці прийшов до мене. Після спільної молитви й розмови зі мною чоловік раптом зрозумів, що має велику проблему, про яку досі не знав, – носить у душі бурхливу ненависть до власної матері. Слово безпосереднього пізнання нічого не повідомило йому на цю тему. Але ще сам того не знаючи, він уже ввійшов у наступний етап внутрішнього зцілення.
Першої миті, незважаючи на очевидність цієї проблеми, заперечив її, оскільки померлу кілька місяців тому матір дуже поважав. Однак раптом у його пам’яті зблиснув спогад про певну подію: коли йому було вісім років, він застав матір на перелюбі. Від того часу зненавидів її у своєму дитячому серці (а дитячі почуття ніколи ні в кого з нас цілковито не зникають, особливо якщо в дитинстві нам було завдано болю!), хоча одночасно й не переставав поважати.
Отож, зрозумів, що мусить проявити мужність і пробачити матері (хоча вона вже й померла), що він невдовзі й зробив. І новий страх упродовж кількох днів цілковито зник.
Слово безпосереднього пізнання відкрило дорогу внутрішньому зціленню й запросило цю людину до особистої співпраці з благодаттю.
* * *
Невпинно наголошую на цій силі внутрішнього стимулювання, яка лежить в основі харизми пізнання й допомагає відкрити серце на Боже милосердя, зцілення й водночас спонукати до навернення в якійсь площині людського життя.
Слово безпосереднього пізнання і таїнство примирення
Наступна оповідь ще більше допоможе нам зрозуміти, якою може бути дія слова безпосереднього пізнання в рамках процесу внутрішнього зцілення.
* * *
Один з французьких єпископів відвідав Спільноту благословень у Корде суботнього вечора, саме тоді, коли мала відбутися молитва за хворих, про що він не знав. Ми запропонували йому, щоб приєднався до нас і – якщо мав би таке бажання – допоміг сповідати людей, оскільки нам бракувало священиків (їх було п’ять), щоб обслужити таку велику кількість осіб.
«Я, справді, хотів би молитися й сповідати разом з вами, – сказав він, – але оті ваші “харизматичні фокуси” мені зовсім не подобаються, а особливо – харизма пізнання. Щиро кажучи, я не надто в це вірю й з острахом думаю, що внаслідок таких дій відбувається тиск на людей».
Відповідь на ці слова ми почерпнули просто з Євангелія: “Ваше преосвященство, прийдіть і самі побачте”.
Цікаво, що того вечора було дуже багато слів безпосереднього пізнання, хоча, по суті, вони зовсім не є конче потрібними для перебігу молитви за хворих. Священики, а також єпископ сповідали багато годин без перерви. Господь Бог у Своєму провидінні щедро дарував знаки зцілення, й чимало людей пережили відновлення своєї християнської віри. Пізніше єпископ підійшов до нас і зворушено визнав: “Слухайте, я й далі не надто розумію, що ви там говорите про харизму пізнання, але в одному я впевнений: усе це якось пов’язане з Богом! Я вже довго є душпастирем, але ще ніколи не чув сповідей на такому високому рівні. Ця харизма справді допомагає приєднатися до Церкви. Багатьох осіб, що сповідалися, немовби вело слово пізнання, яке вони отримали… У зв’язку з цим можу вам сказати таке: якщо й далі дотримуватиметесь розсудливости, використовуйте це слово й далі, коли отримуватимете його, бо воно, справді, служить зціленню людського серця”.
* * *
Звичайно, ця харизма може проявлятися під час богослужень за хворих і слід її використовувати з великою розсудливістю, оскільки її місце за таких обставин – службове, а не центральне. Чому ми мали б відкидати Божі дари, навіть якщо вони незначною мірою підважують ті інтелектуальні “істини”, яких ми дотримуємося? Однак – і це стосується будь-якої харизми – присутність суб’єктивного виміру, який є невіддільною складовою частиною харизми пізнання, вимагає дотримання певних, дуже потрібних “дисциплінарних правил”, котрі цілком слушно подано у вищезгаданому римському документі.