Найдавніше «кредо» ізраїльського народу не містило в собі твердження про віру в Бога-«творця неба і землі» (як наше «Вірую»). Приносячи в жертву первістки свого урожаю, побожний ізраїльтянин відмовляв своєрідну молитву, якій учені дали назву «короткого історичного кредо Ізраїля» (Втор. 26:5-9). Цей уривок стисло перелічує основні події з історії спасіння, що їх Ізраїль пережив на початках свого існування як народу: перебування в Єгипті, утиски від фараона, здійснене Богом чудесне звільнення, дар обіцяної землі.
У дещо більш розвиненому вигляді й у формі «меморіялу», де сам Бог нагадує ізраїльському народові все, що Він зробив для нього, починаючи від покликання Авраама, цю саму історію спасіння ми знаходимо знову в книзі Ісуса Навина (24:2-13). У жодній із цих двох формул нічого не сказано про сотворення світу та про Бога-Творця.
Віра в Бога як Творця того, що ми сьогодні називаємо всесвітом, у певному значенні була незаперечною і самозрозумілою передумовою для біблійного народу, навіть якщо вона не була виразно висловлена. Ізраїль пізнав Бога в пережитому ним досвіді і прославляв Його за всі величні діла, які Той сповнив для нього; до цих величних речей належало також панування над такими складниками усієї дійсности, як історичні події та «сильні світу цього». Тож Ізраїль стверджував правду про володіння Бога над усім тим, що існує, другорядним чином, і цього йому вистачало.
Хай там як, світ викликав захоплення (і навіть розгубленість), і це стало предметом хвали та прослави Бога в деяких псалмах (пор. Пс. 19; 29; 104).
Тема сотворення світу, пов’язана з твердженням про Божу одність, стала першорядною темою для Ізраїля, правдоподібно, під час заслання (586-538 рр. до Хр.). У Вавилонській землі (сучасний Південний Ірак) засланий ізраїльський народ живе посеред поганського населення і в державі, що зі своїми військовими та економічними успіхами розвинула пишну релігію, що рясніла величавими храмами та урочистими церемоніями, святами і процесіями. Володарі тогочасного світу приписували власні успіхи своїм божкам. Єврейські засланці, покинуті напризволяще, розпорошені та запаморочені навколишнім середовищем, не маючи можливости практикувати своєї релігії згідно із власними традиціями, перебувають на межі між відновленням і поглибленням своєї віри та її зреченням, тобто віровідступництвом.
Під кінець заслання, починаючи приблизно від 545 р., між засланими чується голос одного нового пророка, що оголошує близькість звільнення та повернення на батьківщину. Це пророк, якого умовно називають «другим Ісаєю» і якому завдячують главами 40-55 сучасної книги Ісаї (чи більшою їх частиною). У цьому тексті пророк дає слово Богові Йгвг, що промовляє від першої особи як єдиний Бог, творець і володар всесвіту, – на противагу до німих, непорушних, безсилих ідолів. Ця тема раз у раз виринає передовсім у главах 40-48: Іс. 40:12-26; 41:21-29; 43:10-13; 48:12-13.
У цьому релігійному кліматі визріває виразна віра ізраїльського народу у власного Бога як творця всесвіту – віра, висловлена на першій сторінці Біблії (пор. також Пс. 104). Тут не йдеться про вічне, всезнаюче та всемогутнє найвище Буття, що його неможливо означити точніше, а про єдиного Бога, якого Ізраїль пізнав у своїй історії, починаючи від покликання Авраама.
Завершимо ці міркування про першу розповідь про сотворення світу заувагою про те, що його описано не з погляду сотворінь, маючи на меті вказати на їхню природу, суть і властивості, а з погляду Бога, що є першопричиною усього існуючого, його Творцем та Митцем, і, відповідно, усі речі і всі живі істоти в кожній хвилі перебувають у розпорядженні Його планів, Його слова та Його волі. Думка про якийсь автономний всесвіт, загнузданий незмінними законами (через що деякі модерні вчені вважають, що «бавитися в чуда» не є гідним Бога), для біблійного автора немислима, – і не так через те, що він не знає законів природи, як радше тому, що віра, сформована під впливом його релігійного досвіду, стверджувала, що «природа» – це насамперед «сотворена річ», себто дійсність, цілковито залежна від свого Творця і повсякчасно «відкрита» до Його слова, а не «замкнена» сама в собі й у своїх законах. Терміна «природа» в біблійній єврейській мові взагалі не існує.