Єврейською мовою ця книга називається ба-мідбар, тобто «в пустелі», оскільки пустеля становить тло, на якому відбуваються описані в ній події. Йдеться про Сінайський півострів, на якому євреї провели традиційні сорок років мандрівного життя, перебуваючи довший час в області Кадешу, на північному сході півострова. Звідси євреї все ще під проводом Мойсея вирушили на північ та, оминувши Мертве море зі сходу, дійшли до території Моаву й отаборилися неподалік Йордану, навпроти міста Єрихону. Беручи до уваги ці переміщення, нашу книгу можна поділити на три великі частини, що, своєю чергою, складаються з менших секцій:
а) 1-10 гл.: перебування на Сінаї; перепис племен та різні приписи релігійно-культового характеру; святкування Пасхи в першу річницю виходу з Єгипту;
б) 11-25 гл.: вихід із Сінаю в подорож по пустелі до місцевости Кадеш, що розвивається кількома етапами; розвідини обіцяної землі; ще один блок ритуальних норм для священиків та левитів; подорож з Кадешу до Моаву, де відбуваються славнозвісні епізоди бронзового змія та пророцтва Валаама;
в) 26-36 гл.: новий перепис та передання влади Ісусові Навинові; здобуття деяких областей Трансйорданії, в яких вирішують зупинитися племена Рувима, Ґада та частини Манасії; перелік етапів, перейдених від Єгипту аж до території Моаву; деякі норми громадянського права, наприклад, спадок левитів та одружених жінок.
Назва «Числа» пов’язана тим фактом, що в перших чотирьох главах розповідається про перепис євреїв, поділених за належністю до різних племен та родин. Цей перепис охоплював лише чоловіків від 20 років і старших, тобто людей, придатних до війни. Його метою було довідатися, які сили мав Ізраїль, оскільки він готувався покинути схили Синаю та піднятися на північ, до кордонів Палестини, де мав зустрітися з ворожістю та опором з боку тих народів, що зустрічалися по дорозі, та під час здобуття обіцяної землі.
Здійснивши перепис та відсвяткувавши першу річницю Пасхи, Ізраїль вирушає в дорогу на північ. Подорож по пустелі важка й небезпечна, і присутність Бога серед Свого народу не становить в його очах достатнього запевнення; звідси й безперестанні нарікання та спроби заколоту проти Мойсея, що був відповідальний за ті пригоди, в які він втягнув Ізраїля. По заколотах настають покарання головних винуватців та заступництво Мойсея, що своєю вірністю та молитвою намагається зм’якшити Божий гнів за невірність народу.
Життя в пустелі мало виховати віру Ізраїля у свого Бога: воно було ціною, яку необхідно було заплатити за свободу, і водночас випробовуванням народу, який мусив повірити, що його благополуччя було перед ним, у майбутньому, а не позаду, у минулому. Вірити в Йгвг означає дивитися вперед, вирушити назустріч загрозам небезпечного життя в пустелі, плекаючи надію, що, незважаючи на ніщо, прийдеш до обіцяної Богом землі. Віра як ризик та надія на Боже слово – це зріла й доросла релігійна позиція, яку Бог виховував у Своєму народі в пустелі випробовуванням і навіть його невірністю.
Ізраїль продовжуватиме бути вибраним народом, незважаючи на все, адже Божі рішення не знають змін; утім, покоління, що вийшло з Єгипту вже в дорослому віці, не увійде до обіцяної землі. Бог залишить ізраїльські племена блукати по цій пустельній території впродовж 40 років, тобто допоки не вимруть ті люди, які жаліли за Єгиптом (Чис. 14). Зауважмо, що число 40 у євреїв мало символічне значення: практично воно вказувало на тривалість життя одного дорослого покоління.
Нове покоління, яке підросло в пустелі, краще оцінило б Божу допомогу та землю, яку Він мав йому дати. Місцевість, по якій євреї блукали, – Кадеш (звана Кадеш-Барнеа у Втор. 1:19), містилася недалеко на південь від Палестини. Про весь цей період в області Кадешу нам не відомо нічого, окрім того, що по прибутті туди померла сестра Мойсея та Арона Маріям (Чис. 20:1). Аарон помер на сороковому році після виходу з Єгипту на горі Гор. Про їхню смерть розповідається в тій самій 20-ій главі. Навіть Мойсей у цей період в один момент, роздратувавшись, зневажив Бога, правдоподібно, своєю зневірою, за що Бог покарає його тим, що він муситиме померти на порозі до обіцяної землі, лише побачивши її з вершини однієї гори. До Палестини з усіх тих, що вийшли з Єгипту, увійдуть лише Ісус Навин та Калев; перший стане на чолі єврейського народу як наступник Мойсея.
Події, описані в цій книзі, перемішані зі секціями різного роду законів та розпоряджень, що їх дав Мойсей у ті роки.
Серед подій, про які тут йдеться, на особливу вагу заслуговують дві: епізод про зміїв та пророцтво Валаама. Перший епізод важливий через те чудесне спасіння, яке осягали через бронзового змія, що його Мойсей підніс на дереві, дивлячись на якого, люди оздоровлювалися від отруйних укусів; утім, його важливість більше полягає в тому, що в ньому ми знаходимо образ Відкупителя, піднесеного на хресному дереві, Який рятує від пекельного змія всіх тих, хто з вірою звертається до Нього, як сам Ісус пояснює в Євангелії від Івана (пор. Ів. 3:14-15).
Другий епізод славний через «говорящу» ослицю Валаама – одного чаклуна чи чарівника. Моавський цар Балак, бачачи, що не може перешкодити вторгненню ізраїльтян у його територію, посилає по одного чарівника, аби той прокляв євреїв, і він таким чином міг їх подолати. Валаамові являється видіння: Божий ангел наказує йому поблагословити Ізраїля, провіщаючи йому велике майбутнє. Славним є четверте пророцтво (Вих. 24:17-19), в якому віщується, під образом зорі, що один із нащадків Якова стане царем та простягне своє володіння над переможеними народами. В історичному значенні цим царем буде Давид; в універсальному ж значенні ним буде Христос, Месія: Його народ охоплюватиме всіх тих, хто вірує, а всі Його супротивники будуть знищені. Уся єврейська та християнська традиція вбачає в цих віршах провіщення Месії. Саме на це пророцтво покликаються Мудреці, коли, прийшовши до Єрусалиму, кажуть Іродові: «На сході ми бачили зорю Його» (Мт. 2:2).