Книги Ісуса Навина, Суддів, Самуїла та Царів євреї дуже влучно назвали «пророчими книгами», чи ще точніше – «ранніми пророками», відрізняючи їх так від інших пророчих книг, званих «пізніми пророками».
Ця назва пов’язана, серед іншого, з тим фактом, що написання цих книг приписували таким особам, як Ісус Навин, Самуїл, Єремія і ін., на яких спочив Божий Дух; але ще більшою мірою її можна пояснити переконанням євреїв, що їхньої історії, що була керована Богом, не міг ні зрозуміти, ні написати ніхто інший, як тільки ті люди, яким Бог об’явив її значення, – люди Духа, себто пророки. Тому зовсім не важить, що модерні дослідження довели, що приписування цих книг Самуїлові чи Єремії не є достовірним; важливо, натомість, зрозуміти їхнє глибоке походження та їхню пророчу вартість.
Ці книги не те що вичерпно викладають історію Ізраїля, вони радше зосереджують увагу й дають оцінку тим персонажам, подіям та стрижневим моментам цієї історії, які мали особливе значення з погляду взаємин між Богом та Його народом, що були встановлені Сінайським союзом.
Беручи за приклад історичну медитацію, розпочату у Второзаконні, послідовники та учні пророків, пройнявшись духом цієї книги, зібрали з різних джерел (усних та письмових, офіційних та народних) широку документацію, що свідчила про життя вибраного народу від часу його вступу в обіцяну землю за Ісуса Навина аж до моменту, коли його безжально вирвали з неї і відправили на заслання після знищення Єрусалиму в 586-му р. Це була дивовижна історія, що розповідала про час від здобуття землі й зеніту величі в часи Давида та Соломона до повільного занепаду й цілковитої руїни. Усі ці століття історії мусили мати своє значення. І ось ревні євреї, розмірковуючи над історією, розшукуючи документи та з’ясовуючи її стрижневі моменти, пишуть оці чотири книги під впливом Божого натхнення, у світлі союзу, що налагодив стосунки між Богом та Ізраїлем, та у світлі Божого слова, що керує історією і через пророків сягає Ізраїля.
З цього походить тенденція авторів виявляти в різних подіях вірність чи невірність союзові та намагання зафіксувати слова пророків і їхнє здійснення в ході історії.
Ці книги не мали бути лише спомином про минуле. Кожна книга Біблії має значення для теперішнього часу і спрямовує погляд у майбутнє. Даючи пізнати минуле, історія водночас стає осмисленням теперішнього, живим повчанням, що підтримує віру й оживлює надію. Кінець одного періоду має свої причини, які треба розгадати, але це ще не є кінцем планів Бога, Який продовжить чин спасіння на інших засадах та іншими шляхами.
Через дух, яким пронизані ці книги, модерні вчені одностайно угруповують їх під загальною назвою «второзаконна історія».
Книга Ісуса Навина
Книги Ісуса Навина та Суддів розповідають про блискавичне військове здобуття Палестини та про напружене укріплення Ізраїля в цій землі.
Настав час, щоб Бог сповнив другу обітницю, яку Він дав патріярхам: ставши великим народом, Ізраїль заволодіє Ханаанською землею. Починається те здобуття землі, що припізнилося на роки кочового життя в пустелі через невірність і бунтівливість народу, що вийшов з Єгипту. У цей важливий момент священної історії посередником є Ісус Навин, але лише незмінний Бог, вірний Своєму слову, управляє історією Свого народу, провадячи та підтримуючи його провідників. У своїй першій частині (І Н. 1-12) книга Ісуса Навина розповідає про деякі епізоди здобуття землі і про дві найважливіші битви; у другій частині (І Н. 13-21) вона описує розподіл територій між племенами, два з яких – Рувим і Ґад з частиною Манасії – вже були осіли в здобутих землях на сході від Йордану.
Отож, перша частина є історичною; друга ж – переважно географічною. У третій частині (І Н. 22-24) після повернення вояків із племен Рувима та Ґада, які допомагали іншим племенам здобувати Палестину на західному боці Йордану, уміщено розповідь про збори племен у Сихемі (в центрі Палестини): будучи вже в похилому віці, Ісус прощається зі своїм народом промовою, в якій нагадує йому про Божу доброту та про обов’язок вірности Йому (І Н. 23:11). Врешті настає відновлення союзу, в якому народ урочисто зобов’язується дотримуватися укладених з Богом умов (І Н. 24).
Адже кожне покоління, продовжуючи священну історію, мусить старатися безпосередньо дотримуватись установлених з Богом умов, як це робили їхні батьки, мусить намагатися жити так, як Він наказав у законах Мойсея. Книга завершується вісткою про смерть Ісуса та Елеазара, сина й наступника Аарона в первосвященстві, та про поховання в Сихемі тіла Йосипа, що його ізраїльтяни принесли зі собою з Єгипту (пор. Бут. 50:24-26).