У той час, як повільно тягнулися важкі роки заслання, а священики здійснювали копітку й непомітну працю над зібранням та компонуванням старовинних традицій, Бог керував історією таким чином, щоб Його народ, «останок» Ізраїля, який навернувся до Нього, знову побачив, як Він спасає його. Голос Єзекіїля затих уже від кількох десятиліть, коли Боже слово знову могутньо залунало між засланцями через уста ще одного великого пророка, який залишився анонімним, а його проповідь була написана та поміщена після книги Ісаї: мова йде про сучасні глави 40-55 книги Ісаї, що дістали назву «Книга утішення» (запозичену з перших слів 40-ї гл.) або, говорячи технічною термінологією, – «Девтеро-Ісая», себто «Другий Ісая».
Сьогодні вчені вже одностайно визнають, що ця друга частина книги не належить Ісаї, оскільки пророки завжди говорять до своїх сучасників, навіть звіщаючи майбутнє. У цих главах, натомість, немає найменшого натяку на час Ісаї. Навіть більше, ми можемо стверджувати, що в VІІІ-му ст. вони були б і незрозумілі, позаяк мешканці Юди ще не були на засланні, Єрусалим ще стояв, а Вавилон нічим не відрізнявся від інших міст асирійської імперії, і, відповідно, було б абсурдно говорити про якесь вавилонське заслання.
Перше пробудження надії настало 561-го року, коли Евіл-Меродах, наступник Навуходоносора (що помер у 562-му р.), звільнив із в’язниці похилого віком царя Єгояхіна, депортованого в 597-му р., трактуючи його як гостя (2 Цар. 25:27-30).
Але нагодою, яка спонукала пророка проголошувати свою вістку утішення, стала поява на світовій політичній арені приблизно в середині VІ-го ст. Кира Великого. Об’єднавши Персію у велику імперію, Кир попрямував на захід, оточуючи Вавилонську імперію. Бездарність наступників Навуходоносора полегшила його місію, і в 539-му році Вавилон капітулював без боротьби.
В міру того як все чіткіше назрівала неминучість падіння Вавилону, розпалювалася все більша надія на визволення та повернення на батьківщину. Пророк мусив тепер пояснити, інтерпретуючи знаки часів, історію свого народу, яка й надалі залишається історією спасіння. Це не буде звичайне визволення: Ізраїль мусить знати, що це знову могутньо діє його завжди добрий і вірний Бог. Саме Він вирівнює дорогу перед Киром, своїм «помазаником» (Іс. 45:1), тобто людиною, яку Він вибрав для здійснення Свого плану щодо Ізраїля на цьому історичному етапі. Саме Він провіщає та здійснює історичні події, як провіщав та здійснював їх у минулому. Це час, коли має бути завдано остаточної поразки всім іншим божествам, і це виразно покаже, що лише Йгвг є Спасителем, бо ж тільки Він є Богом, і, відповідно, тільки від Нього походить увесь світ. Боги великого Вавилону виявляють абсолютне безсилля, бо вони є нічим (Іс. 44:9-20; 46:1-7).
Ізраїль має згадати про своє минуле, про велике визволення з Єгипту: Божа десниця виведе євреїв з-над берегів Ефрату так само, як колись вивела їх з-над берегів Нілу, і переведе їх через пустелю до батьківської землі. Спогад про Вихід мусить дати їм збагнути значення того, що має відбутися невдовзі: історія спасіння повторюється, тому що Бог, будучи вірний, ніколи не суперечить Сам Собі. Його слово творить те, що говорить, і не повертається до Нього, не виконавши тієї місії, для якої воно було проречене (Іс. 55:10-11).
Визволення із заслання та повернення на батьківщину буде чином, що його можна порівняти зі сотворенням та з виходом із Єгипту (43:15-21; 49:8-13). Сотворення та спасіння отримують значення для Ізраїля в тому, що вони спрямовані до певної мети, до здійснення Божого царства: будь-який початок в історії підпорядковується певній меті, а сотворення – це початок. Це не є якийсь нейтральний елемент, який не має жодного стосунку до історії, це її вихідний пункт, перший величний чин, звершений Богом, перше Його діло в історії спасіння.
Ізраїль зрозумів цю правду основним чином у цей момент своєї історії, і він висловить її у своїй молитві (пор. Пс. 19; 136), в якій злучить воєдино прославу єдиного Бога сотворення, Бога спасіння, Бога союзу, Бога закону.
Девтеро-Ісая – один із найгарніших текстів в усій Біблії: це не лише втішлива вістка про близьке визволення, а вістка набагато ширшого масштабу, призначена для кожного покоління і для всіх часів: це є звіщення, висловлене захопливими та зворушливими словами, про Божу присутність у житті, у тривогах, в історії Його народу. Такі сторінки, як 54-та гл., завжди викликають глибоке зворушення.
«Вістка утішення» виходить поза межі Ізраїля, адже в ній міститься звіщення про спасіння, яке, здійснюючи обітниці, дані ще патріярхам (Бут. 12:3), охопить всі народи: Бог, Творець всесвіту та всіх людей, буде також і їхнім Спасителем.
Універсальний тон наявний уже від перших фраз Девтеро-Ісаї (Іс. 40:5): «І з’явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло»; однак ще виразнішим він є в чотирьох уривках, що видаються мовби відірваними від решти, і їх називають «Піснями Отрока Йгвг» (деякі вчені вважають, що ці тексти були написані окремо і лише згодом їх вставили в текст Девтеро-Ісаї). У цих чотирьох піснях (Іс. 42:1-7; 49:1-7; 40:4-9; 52:13 – 53:12) розповідається про таємничого безіменного персонажа, що його називають просто «Отроком». Це своєрідна маленька драма, в якій сам Бог покликає цього героя, Отрока, до пророчої місії в Ізраїлі і серед усіх народів (42:1-7); він сповнює цю місію з цілковитою самопосвятою, не шкодуючи себе, подібно, як і інші правдиві пророки Ізраїля, однак він має малий успіх (Іс. 49:1-7 та 50:4-9).
Між першими трьома уривками та четвертим ворожість до Отрока зростає аж до ненависти, і його фальшиво звинувачують і засуджують на жорстоку й безчесну смерть. Але якраз її прийняття з Божих рук з усією терпеливістю та покорою за гріхи людства здобуває їм прощення від Бога та спасіння.
Четверта пісня (52:13 – 53:12) починається Божими словами, в яких звіщається чудесний успіх Його Отрока, і продовжується розповіддю про його терпіння та трагічну смерть. Але жертвуючи себе самого «на відкуплення», праведний Отрок «оправдає багатьох» (53:11).
Будь-який коментар для тих, хто має змогу читати Євангеліє, не потрібний; ми знаходимо тут скорочено центральний зміст усього Євангелія, місії Ісуса Христа, Учителя та Відкупителя людства. Просвічений Богом пророк спрямував свій погляд наперед у століття та представив своїм сучасникам у праведному Божому Слузі найвищий приклад повного підкорення Божій волі. Він показав, що правдиве визволення – це відкуплення від гріха, що буде плодом покірно прийнятого терпіння однієї безвинної особи (визволення з Вавилону, подібно, як і визволення із Єгипту, було провіщальним символом цього). Тож він закликає прагнути, сподіватися й очікувати цього відкуплення та цього Відкупителя.