Йоіл
Чотири глави цієї книги можна поділити на дві частини. У перших двох главах пророк звертається із нагальним закликом до молитви та до покаяння з приводу нашестя сарани, яка винищувала і без того скупий через довгу посуху в безплідній Юдейській землі урожай. В очах євреїв починає ввижатися примара безхліб’я і голоднечі. Йоіл закликає народ звернутися із довір’ям до Бога і, щонайперше, – змінити своє життя: «Верніться до Мене всім серцем своїм […]. І деріть своє серце, а не свою одіж, і наверніться до Господа, вашого Бога, бо ласкавий Він та милосердний, довготерпеливий та многомилостивий, і жалкує за зло!» (Йоіл 2:12,13). І Бог відповідає на благання й дарує урожай (Йоіл 2:19-27).
У другій частині свого твору Йоіл спрямовує погляд у майбутнє. Він звіщає «день Господній», коли Його Дух виллється на всіх членів Божого народу: Ним матимуть змогу сповнитися не лише вузьке коло таких привілейованих осіб, як пророки, а й усі інші. Це пророцтво, що почне збуватися в день П’ятдесятниці, – як це пояснить апостол Петро (пор. Дії 2:17-21, де цитовано текст Йоіл 3:1-5). Остання глава, в якій пророк провіщає Божий суд над народами, мала надзвичайну популярність упродовж багатьох століть християнства: у ній вбачали пророцтво про страшний суд «у Йосафатовій долині» (Йоіл 4:2,12). Йосафат – ім’я символічне, воно означає «Бог судить». Оскільки мова йде про околиці Єрусалиму, дехто гадав, що мова йде про западину між цим містом та Оливною горою. Зрештою, у цій місцині були цвинтарі. Але ця інтерпретація помилкова. Йоіл лише стверджує, що всі народи пізнають абсолютне верховенство Бога-Судді. Їхні намагання знищити Його народ призначені на повну невдачу, що принесе їм лише засуд та кару.
Читаючи Йоіла та інших пророків, часто знаходимо вислови «день Господній» чи «день Йгвг». Цей вислів первісно означував, мабуть, дні, коли Йгвг визволяв Ізраїля, розгромлюючи його ворогів у славних битвах. З контексту свого походження цей вислів зберіг двозначність: день Йгвг – це день спасіння і водночас день погуби. Однак пророки, починаючи ще від першого пророка-письменника – Амоса (Ам. 5:18-20), поширюють цю двозначність і на Ізраїль. День Йгвг може стати і для Ізраїля днем згуби, страждання, кари – якщо він не буде вірний Богові та союзові з Ним. Тож вислів «день Йгвг» вказує на Боже втручання в історію Ізраїля і всіх інших народів, в якому будуть вирішені їхні долі; а в майбутній перспективі він вказує на вирішальне втручання Бога наприкінці часів, на остаточне спасіння або остаточну погибель.
Однак у цю майбутню перспективу немовби вклинюються іще «дні Месії» – Божого посланця, Який оповіщатиме спасіння всім народам (пор. Іс. 49:1-6). Він буде сповнений Духом Божим (Іс. 11:1-2; 61:1-2), і цей Дух виллється на всіх, котрі приймуть Його особу та Його слово і стануть Його народом (пор. Йоіл 3:1-5; Дії 2:14-17).
Пророки, як правило, не зауважують різниці між месіянським та есхатологічним часом, і тому прихід Божого посланця збігається з часом кінця. Лише прихід Ісуса-Месії дав зрозуміти цю різницю, якої не міг збагнути навіть сам Іван Христитель. Адже його настільки спантеличила месіянська поведінка Ісуса, що він посилає до Нього двох своїх учнів спитати, чи Він дійсно Христос, а чи, можливо, треба було чекати іншого (Мт. 11:2-6).
Овдій
Це найкоротший твір Старого Заповіту: він містить лише 21 вірш. Цей пророк провіщає, що Бог зведе рахунки з Едомом – областю на південь від Юдеї та від Мертвого моря, яку населяли нащадки Ісава, себто брати нащадків Якова.
Едомії раділи падінню Юди в 586-му році і мали з цього зиск через грабежі та купівлю в переможців-вавилонян рабів-євреїв. У «день Господній» Едом заплатить за свою немилосердну й підлу поведінку супроти свого брата. Він також буде підданий мечеві та вогневі, тимчасом як Ізраїль та Єрусалим процвітатимуть у новому житті.
Малахія
Цей пророк завершує низку тих гідних подиву постатей, що здійснювали в Ізраїлі роль Божих провісників. І завершує його не лише тому, що займає останню позицію в цьому списку. Це місце, найближче до Нового Заповіту, йому в певному сенсі належить законно. Малахія – єдиний старозаповітний пророк, який говорить нам про «посланця» «Ангола», що передуватиме установленню месіянського часу (Мал. 3:1). Євангелисти, керуючись словом самого Ісуса, без труднощів впізнають у цьому предтечі Івана Христителя. Крім цього, в останніх віршах книги (Мал. 3:23) йдеться про повернення Іллі, і сам Ісус дає пояснення цих слів Малахії: «Але кажу вам, що Ілля вже прийшов був…» (Мт. 11:14; 17:10-13; Мр. 9:11). Ним був Іван Христитель. Таким чином останній пророк Старого Заповіту подає руку тому, хто був «більше, ніж пророком» (Лк. 7:26-27).
У творі Малахії міститься ще одне славне пророцтво. У його час літургійна служба була не на висоті, і священики в храмі були, мабуть, доволі занедбані. Таке становище не лише викликає картання та погрози, а стає також нагодою для звіщення, що в майбутньому ці жертви будуть замінені однією найчистішою жертвою, яка підноситиметься до неба з кожного місця світу, а не лише з Єрусалиму (Мал. 1:11).
Це жертва месіянського часу. Християнське розуміння цього пророцтва швидко побачило в цій жертві «чистий Хліб, святий Хліб, непорочний Хліб» (Перший канон латинської Меси), який щодня підноситься руками священиків, повторюючи єдину жертву на хресті.
Ісус, син Сираха, повний туги за тими часами, в яких Бог давав чути Свій голос в Ізраїлі через пророків, близько 200-го року до Хр. возхваляв усіх «12 малих пророків» разом, висловлюючи бажання, щоб вони могли повернутися до життя та знову провадити Божим народом: «Хай їм кості розквітнуть з могили, бо вони Якова втішали й спасли його вірою сподівання» (Сир. 49:10).
Прагнення мудрого сина Сираха, натхненні слова якого є закликом самого Бога, стануть відрадною дійсністю, якщо ми, що є «правдивим Ізраїлем», засвоїмо ті повчання та заклики, що їх великі і малі пророки подають нам своєю живою та енергійною мовою.