Молитва завжди супроводжувала життя Божого народу, звичайно висловлюючись у тих поетичних творах, що їх ми називаємо псалмами. У кожній главі цього підручника ми мусили відсилати читача до якогось псалма, адже процес їхнього написання простягається впродовж майже усієї історії вибраного народу, можливо, аж до періоду Макавеїв.
Говоримо про них саме зараз, щоб підкреслити значення і вартість цих молитов, що являють собою «відповідь» віри Ізраїля Богові, Який об’явив Себе йому, та «відповідь» на пережиту ним історію, а ще й тому, що псалми, як молитва, залишаються одними з найживіших та найактуальніших сторінок Біблії для віруючих євреїв і християн, які знаходять у них найкращий спосіб висловити свої почуття перед лицем здійснених Богом величних діл аж до повноти об’явлення в Ісусі Христі.
* * *
Книга Псалмів – це збірка зі 150-х молитов, що їх використовували передусім у літургії в єрусалимському храмі, головним чином у період після заслання.
За літургійним звичаєм, їх співали в супроводі струнного інструмента, що його греки називали псалтирем («арфою» у перекладі Івана Огієгка). Звідси й слово псалми, себто «пісні, супроводжувані псалтирем». Однак ця своєрідна цитра не була єдиним застосовуваним інструментом. Останній псалом свідчить про існування цілого оркестру, до якого входили різні групи інструментів, якими керував маестро за вимогами величавої композиції. Псалмами молилися під час щоденних богослужб, що їх відправляли в храмі, та під час річних єврейських свят, з приводу яких до Єрусалиму з різних областей Палестини сходилося багато прочан. Псалмами щоденно молився і кожен праведний єврей приватно.
Ці молитви складено не всі разом, не за короткий час, і зробив це навіть не єдиний автор. Книга псалмів розросталася разом з тим, як розросталася Біблія, збагачуючись упродовж століть настільки, наскільки Бог об’являвся Своєму народові: у псалмах присутня вся історія та все об’явлення. Історія єврейського народу є нічим іншим, як історією його стосунків з Богом, історією вірности або невірности укладеному в часи Мойсея союзові.
Усі події, пов’язані з цими стосунками, стали предметом молитви: радісні та сумні події – як приватні, так і всенародні, месіянські надії, потреби особливої допомоги, визнання власних провин та благання прощення за них і насамперед потреба висловити прославу, вшанувати Бога та подякувати Йому. У псалмах наявні всі релігійні почуття. Вони є поетичним висловленням релігійних досвідів.
Багато псалмів складено спеціяльно для літургійних служб у храмі; але й багато спершу були молитвами, складеними для особливих потреб народу, якоїсь групи людей чи окремої особи. Але й ці псалми увійшли до літургійної збірки, і їх рецитували прилюдно, бо часто ці особисті молитви прекрасно надавалися для висловлення тих почуттів, які народ плекав на спільнотному рівні. Наприклад, 51-й псалом («Помилуй мене, Боже…») був приватною молитвою, що її приписують Давидові, коли він визнав свій гріх і просив за нього прощення в Бога (пор. 1 Сам. 12). Але покаяння і біль – це почуття, яке мусять мати перед Богом усі люди і яке Ізраїль відчував та виявляв і на спільнотному рівні: таким чином Давидова молитва стала молитвою всього народу, що падав перед Богом у проханні про милосердя та прощення. Під час заслання чи у важкий час реставрації до цього псалма були долучені останні вірші, в яких євреї просять у Бога ласки відбудувати Єрусалим, щоб відновити величаве богослужіння в храмі. Так багато псалмів пристосували до літургійного вжитку інші натхненні автори (пор., наприклад, Пс. 130).
На початку майже кожного псалма вміщено деякі вказівки:
а) звичайно вказано автора псалма (Давид, Асаф, сини Кореєві);
б) іноді вказували історичні обставини, в яких він був написаний;
в) часто названо інструмент, яким мав супроводжуватися спів псалма («до флейти», пор. Пс. 5);
г) часом вказували також мелодію, на яку псалом мали співати («Ланя зорі досвітньої», пор. Пс. 22; або «Лілеї», пор. Пс. 45): це, правдоподібно, були популярні в часи автора пісні, до мелодії яких припасовували слова псалма.
Необхідно згадати, що від 10-го до 147-го псалма латинський і грецький переклад за винятком деяких випадків, має нумерацію, нижчу на одну одиницю порівняно з єврейським текстом; таким чином Пс. 10, наприклад, у латинському (грецькому) перекладі відповідає єврейському Пс. 11. У перекладах з оригінальних текстів було прийнято єврейське числення, додаючи в дужках латинське (грецького) числення, напр.: Пс. 22 (21).