На перший погляд дивно, що в Біблії ми знаходимо таку книгу. Назва «Пісня Пісень» означає «найбільша пісня». Зміст цієї книги – це низка коротких любовних поем, в яких змальовано різні етапи любови між молодятами: розлука, пошук, зустріч…
У цій книзі завважуємо певну єдність, зумовлену її темою, дійовими особами та способом мовлення. З іншого ж боку, помітно також і незаперечну фрагментарність, позаяк ці поемки поставлені одна поряд з іншою без якогось тяглого розвитку теми чи сюжету. Її персонажі завжди промовляють від першої особи, так що книга складає враження своєрідної театральної драми; однак насправді ми не знаходимо тут справжніх діялогів, а лише монологи, що чергуються між собою, тимчасом як про дії та рухи можна лише здогадуватися, і їх описують, чи радше на них поетично натякають, самі дійові особи.
Фрагментарність цієї поеми породила гіпотезу, що це збірка любовних пісень, що походять з народної творчости (із весільних забав) або юначих залицянь (враховуючи вишуканість багатьох образів та поетичне опрацювання тексту), що їх зібрав якийсь поет-редактор, який надав цьому матеріалові унітарного характеру.
Мова цієї книги з її арамейським відтінком та присутністю деяких слів перського походження (пор. Пісн. 4:13: paredes, «сад»), свідчить про те, що її кінцева редакція мала відбутися в післязасланний період. Тож приписування її авторства Соломонові є фіктивним (подібно, як і книг Проповідника та Мудрости); воно вказує на те, що редактор мав намір помістити свою книгу в русло сапієнціяльного руху, великим патроном якого був Соломон. Цей факт підводить нас до проблеми інтерпретації Пісні Пісень.
Читаючи вперше цю книгу, дотримуючись самозрозумілого прямого значення тесту, ми побачимо в ній оспівування правдивої людської любови, яка поєднує чоловіка та жінку згідно із замислом Творця, виразно висловленим в Бут. 2:18-25. Пісня Пісень показує її як найвищу вартість у житті (пор. Пісн. 8:6-7), яка цілковито його охоплює.
Але Ізраїль відчув, що в цій глибоко людській дійсності відлунює, прихований під вічним образом любови молодят, поетичний вислів глибшої дійсности його союзу з Богом. Ще від VIII ст. пророки описували ці стосунки як подружжя між Йгвг та вибраним народом, себто як стосунки, у самій своїй суті базовані на любові, а не як якийсь контракт на основі вигоди, сили чи страху (пор. Ос. 2:4; 21-22; Єр. 2:2-3; 3:1-5; 31:3; Єз. 16; Іс. 54:5-8; 62:1-5).
У Пісні Пісень ми не знайдемо жодної вказівки на її символічне значення поряд зі значенням дослівним. Але існує ціла єврейська, а згодом і християнська традиція, яка прийняла цю книгу до біблійного канону, ретельно її зберігала, вбачаючи в ній «притчу» про взаємну любов між Богом та Ізраїлем, який після уроку важкого випробування на засланні вже цілим серцем шукає Йгвг, свого єдиного Бога. Цей другий підхід у читанні Пісні Пісень не відкидає першого, а радше чинить його ще більше священним, надаючи йому вартости символу певної вищої дійсности, яка, однак, має ту саму природу – природу любови, яка дарує повноту життя і щастя. Правдоподібно, таким був і намір кінцевого редактора, який, приписуючи цю книгу Соломонові, тобто поміщаючи її в русло сапієнціяльного руху, запрошує читача вийти поза рамці значення описаної в тексті дійсности. Адже завданням мудреця є відкрити приховане значення притч (пор. Пр. 1:6; Сир. 39:2-3).
Християнська інтерпретація Пісні Пісень, продовжуючи започаткований в юдаїзмі напрям, вбачає в ній подружній зв’язок між Христом і Церквою, про який говорив ще святий Павло (пор. 2 Кор. 11:2; Еф. 5:32), зв’язок між Сином Божим і людством, з яким Він поєднався у Воплоченні, і на містичному рівні – між Христом та кожною душею зокрема.
Ні виключно дослівна, ані виключно символічна інтерпретація не відобразить повного значення цієї поетичної перлини, про яку Равві Акіба, великий рабин з II ст. по Хр., говорив: «Цілий всесвіт не вартує стільки, скільки той день, коли Ізраїль отримав Пісню Пісень».