Перша книга Макавеїв розповідає про історію юдейського опору чи принаймні опору найкращих юдеїв проти намагання Селевкідів еллінізувати Божий народ, себто насадити йому грецьку цивілізацію. На чолі опору від самого початку стояла одна родина священичого походження – родина Маттатії та п’ятьох його синів.
Одного із них, Юду, мужнього й умілого проводиря, прозвали Макавеєм, що, правдоподібно, означає «молот» або, на думку інших, – «призначений Богом». Його прізвисько перейшло на всю родину (родина Макавеїв), а згодом – і на цілу епоху, в якій вони жили (епоха Макавеїв). Тож і книги, які розповідають про них та про їхній час, були названі «книгами Макавеїв». Організовані Макавеями опір та війна досягли успіху і привели їх до керування їхнім народом, тобто до первосвященства, що було найвищою релігійною і громадською посадою.
Перша книга Макавеїв охоплює 40 років історії: від 175-го р. до Хр., в якому на престол вступив Антіох IV, званий Епіфаном, аж до 135-го р. до Хр., коли помер останній із п’яти братів – Симон Макавей.
Перші дві глави цієї книги вступні: автор коротко розповідає, як Антіох IV (169 р.) здобув і пограбував Єрусалим та храм, що започаткувало поганський культ і релігійне переслідування в Єрусалимі. Однак ці варварства і збезчещення стали також початком опору, в якому виявилися віра та героїзм найкращої частини Божого народу: Маттатія, батько Макавеїв, запрошений перейти на сторону греків, гордо відкидає всі пропозиції, руйнує поганський вівтар, збудований у його містечку Модіні, вбиває одного юдея-відступника, який привселюдно жертвував кадило на честь поганських богів, і навіть одного з чиновників Антіоха, якого той вислав, щоб контролювати ситуацію в місті.
Після цієї події Маттатії не залишається іншого вибору, як піти з усією своєю родиною в підпілля. Його відвага та його священичий авторитет згуртовують навколо нього чимало добрих юдеїв, що зазнавали переслідувань і лиш очікували якогось проводиря, щоб об’єднатися й зорганізуватися. Таким чином вони стали першою озброєною групою, що почала зненацька вдиратися до населених пунктів, знищуючи поганські вівтарі та вбиваючи чужинців, які переслідували юдеїв, а з ними й тих своїх співвітчизників, які співпрацювали з ними.
Труднощі партизанського життя швидко довели Маттатію до смерти. Але перед тим як закрити очі, він ще хотів підбадьорити своїх синів і всіх інших до продовження боротьби.
Щоб уникнути пагубного суперництва, він сам установив, що провід у військових операціях мав взяти Юда, а Симон, найбільш розважний і мудрий син, мав бути добрим дорадником. Після цього гордий старець умирає в мирі з надією, що його народ, саме тому, що бореться з довір’ям до свого Бога за те, щоб могти залишитися вірним Його законові, не зможе не вийти, врешті, переможним.
Після смерти Маттатії книга розповідає про подвиги братів Макавеїв у тій послідовності, в якій вони виступали один за одним на чолі повстання.
а) 1 Мак. 3:1 – 9:27. У цих главах розповідається про подвиги Юди Макавея. З невеликою кількістю своїх людей він зумів неодноразово завдати поразки загонам, які висилав проти нього сирійський цар, переконаний, що легко зможе знищити цю групку повстанців, яка, натомість, щоразу більше зростала й зростала.
Юда зумів переможно ввійти в Єрусалим, очистити збезчещений Антіохом храм та відновити богослужіння згідно з нормами закону (164 р. до Хр.). Але в місті залишилася твердиня, зайнята сирійськими вояками, якої Юда не спромігся здобути. Крім цього, в Єрусалимі залишалася певна кількість юдеїв, які стояли на боці ворога. Вони допомогли деяким оточеним утекти й дістатися до Персії, до Антіоха V, сина Антіоха IV, який на той час уже помер, і просити в нього допомоги.
Цар – дев’ятирічний хлопчина, що ще перебував під опікунством, – зі своїм військом під проводом Лісія вирушає зі столиці – Антіохії. Юда зі своїми вояками змушений вийти з Єрусалиму, аби не дати себе оточити переважаючим силам ворога. В одному з боїв Єлеазар, один із п’ятьох братів Макавеїв, падає жертвою свого дещо наївного героїзму. Антіох вступив до Єрусалиму, однак не зміг зайняти храмового кварталу, що його Юда перетворив на твердиню, яка могла якийсь час втриматися в облозі. Однак цар мусить поспішно покинути Єрусалим через небезпеку, яка нависла над його престолом. Один генерал задумав зайняти місце Лісія, а згодом і самим престолом хотів заволодіти Димитрій, двоюрідний брат царя, вважаючи себе законним царем.
Боротьба між претендентами на сирійський престол дає змогу перевести дух Юді та його військові – однак ненадовго. Димитрій усуває Антіоха V і Лісія, утім, не міняє політики стосовно юдеїв. Він також посилає спершу одне, а згодом ще й друге військо проти Юди, якому, проте, вдається завдати поразки обом цим військам: ця друга перемога – перемога над генералом Никанором – прославилася настільки, що її святкували також і в наступні роки; вона увійшла до історії як «день Никанора».
Ще перед цими перемогами Юда подумав, що варто запропонувати союз римлянам. Римляни прийняли цей союз, утім, на ділі не вважали себе ні до чого зобов’язаними й не поворухнули навіть пальцем, коли юдеї потрапили в біду. А біда прийшла невдовзі.
У 160-му р. до Хр., за кілька місяців після перемоги над Никанором, цар Димитрій зорганізував похід могутнього війська із 20-ти тисяч солдатів і кінноти.
Тритисячне військо Юди впало цього разу в паніку й дезертувало. Юда лише з вісьмома сотнями людей кинувся в бій, але його швидко оточили й знищили разом з його геройським загоном у битві під Вереєю.
б) 1 Мак. 9:28 – 12:53. Після Юди провід обіймає Йонатан (160-142 рр. до Хр.), якого обрали «друзі Юди» (1 Мак. 9:28), себто юдеї, котрі вирішили не припиняти боротьби. Йонатан твердо взяв провід у свої руки, але уникав відкритих сутичок. Він виявив неабиякий політичний хист, коли за престол Антіоха змагалися різні претенденти, взаємно знищуючи один одного. Завоювавши довір’я насамперед малих центрів, де більше зберігся націоналістичний та релігійних дух, Йонатан зумів майже ізолювати Єрусалим і декілька інших міст, де все ще залишалися сирійські загони і де переважала партія юдеїв-прихильників еллінізму. У певний момент претенденти на престол Сирії визнають владу Йонатана і силкуються кожен схилити його на свій бік, надаючи йому різні посади й почесті; один із них визнав його первосвящеником, а це була найвища не лише релігійна, а й громадська посада.
Йонатан приймав пропозиції від усіх, не пов’язуючи себе остаточно ні з ким та зберігаючи обережність перед певними пропозиціями (пор. 1 Мак. 10:46-47). Він переслідував мету, задля якої його родина повстала проти чужинців, – відновити релігійну свободу для юдеїв; а це в той період означало спершу здобути політичну свободу. Він також відновив союз із Римом, можливо, лише щоб забезпечити собі ще одне визнання своєї дійсної влади і з боку тих, хто тоді починав ставати новим господарем Середнього Сходу.
Він уже майже осягнув свою мету, коли через необережність впав у пастку: потрапивши в полон до Трифона, одного із сирійських генералів, він був убитий у 142-му р. до Хр.
в) 1 Мак. 13-16. Останні чотири глави розповідають про діяльність останнього вцілілого Макавея – Симона (142-135 рр. до Хр.). Він зібрав плоди жертв та політичного хисту своїх полеглих братів. Тепер Сирією правив Димитрій ІІ. Симон намагається наблизитися до нього, і цар його приязно приймає, визнає головою юдеїв і звільняє від податків: практично це була свобода.
Єрусалимську твердиню, зайняту сирійськими загонами ще від часів Антіоха IV, також врешті-решт було остаточно здобуто. У 141-му р. весь народ офіційно визнав Симона первосвящеником; навіть більше, було постановлено, щоб ця релігійна та громадська посада стала спадковою для нащадків Симона. Так започаткувалася династія, що була названа гасмонейською – від Гасмона, батька Маттатії, за твердженням Йосифа Флавія.
Однак навіть останній Макавей не зміг завершити свої дні в мирі. Знову запалилася боротьба зі сусідньою Сирією, і Симон вже в старечому віці передав провід над своїми загонами двом своїм синам – Йоанові та Юді (1 Мак. 16:3). Вони зуміли завдати поразки ворогові, і в Юдею знову повернувся мир. Однак Симон мав ворога у своїй родині: його зять, запросивши тестя до себе в гості, наказав його підступно вбити разом з двома синами, думаючи, що таким чином зробить приємність сирійському цареві і зможе зайняти місце тестя. Однак Йоан, ще один син Симона, повідомлений про це, зумів таки взяти в руки батькову владу.
Цією зрадницькою та кривавою сценою завершується історія Макавеїв, які всі полягли за свій ідеал. П’ятий брат Макавеїв, Йоан, упав у пастці (пор. 9:35-42). Так померли всі, ким Бог послуговувався, щоб врятувати кращу частину вибраного народу в один із найдраматичніших моментів його історії.