Як ми зазначали на початку цієї глави, друга книга Макавеїв не є продовженням першої, а цілком самостійним твором. Вона розповідає про події перед повстанням Макавеїв, наводячи деякі епізоди переслідування за Антіоха IV, а далі – про юдейське повстання під проводом Юди Макавея аж до «дня Никанора». Вона охоплює 15 років: від 175-го до 161-го рр. до Хр.
Автор другої книги Макавеїв говорить, що його книга – це скорочення великої за обсягом праці в п’яти книгах, що її написав Ясон Киринейський (2 Мак. 2:23). Про цього Ясона та про його твір нам більше нічого не відомо.
Друга книга дуже відрізняється від першої навіть своїм стилем та літературним жанром. Перша – це справжня книга історії, яку тут описано цілком тверезо: у цій книзі говорять тільки факти. Натомість у другій книзі автор з особливим задоволенням наслідує класичних авторів, добуваючи з представлених фактів виразні моральні повчання та впроваджуючи на сцену небесні видіння «для тих, хто шляхетно та ревно боровся за юдейство» (2 Мак. 2:21). Це його спосіб, як конкретизувати переконання про Божу присутність у болючих та славних пригодах, що їх Ізраїль пережив у переслідуванні і згодом у повстанні Юди Макавея: вірні ізраїльтяни отримали нагороду, тимчасом як грішники та переслідувачі були покарані на науку для інших (пор. 2 Мак. 4:16,38; 5:9-10; 9:5-6; 13:8).
Перед тим як розпочати свою розповідь, автор наводить два листи, що їх надіслали палестинські юдеї до своїх співвітчизників в Єгипті, в яких запрошують їх до святкування свята Кучок на спомин очищення та відновлення храму Юдою Макавеєм. Перший, дуже короткий лист (2 Мак. 1:1-9) написано в 124-му р. до Хр., а в ньому згадано про ще один лист, написаний двадцять років перед тим (у 143 р. до Хр.). У другому, доволі довгому, листі (2 Мак. 1:10 – 2:18) наведено деякі відомості, передані від часів заслання і Неемії, яких ми більше ніде не знаходимо; метою цього листа також є запросити єгипетських юдеїв, щоб вони приєдналися до співвітчизників у Палестині у святкуванні річниці перепосвячення храму Юдою Макавеєм.
Від 3-ї глави після короткої передмови (2 Мак. 2:19-32), в якій сам автор пояснює, як постала його книга, починається його розповідь.
Глави 3-7 детальніше описують те, про що в першій главі 1 Мак. розповідалося загально, – себто епізоди переслідування Антіоха IV, міжусобну боротьбу та згіршення від юдейських священиків, які співпрацювали з елліністичною партією, щоб лиш утриматися на найвищих посадах. Ці перші глави інформують нас про загальний занепад у цей період, коли все, що було найсвятіше для юдеїв, збезчестили загарбники-погани. Однак поряд із цими сумними епізодами були також і геройські моменти. Автор наводить два з них: мучеництво старого книжника Єлеазара і мучеництво сімох братів зі своєю матір’ю. Цих братів також названо «Макавеями», хоч вони не мали жодного стосунку до родини Маттатії. Але вистачає лише цих фактів, щоб довести, що насилля ніколи цілковито не відібрало б від вибраного народу його віри і що завжди знайшлися б юдеї, які самовіддано захищали б її.
У 2 Мак. 8:1 – 10:8 розповідається, як зорганізувалося маленьке військо Юди Макавея, описано його перші перемоги, які дозволили йому увійти до Єрусалиму й наново освятити храм, відновлюючи практику священного богослужіння. У 2 Мак. 10:9 – 15:39 згадано битви та перемоги Юди аж до блискучої перемоги над Никанором, нахабним генералом, який, на своє нещастя, пізнав хист та силу Макавея.
Вибраний народ перейшов через ще одне дуже важке випробування, яке знову піддало його відборові, виявляючи тих, хто був правдивим сином Авраама, хто справді мав віру в ізраїльського Бога та вірив у місію вибраного народу, яка полягала в тому, щоб зберегги незмінною віру в правдивого Бога, передати світові Його об’явлення та підтримувати живою месіянську надію.
Усе це резюмувалося у свободі, щоби могти жити згідно з Божим законом та вітцівськими традиціями. За цей закон, за цю свободу євреї зазнали першого відомого в історії релігійного переслідування.
У цій боротьбі, можливо, були замішані й людські інтереси, але надихаючим принципом була релігійна свобода. Спосіб, як ця боротьба зродилася, розвивалася й досягла своєї мети, мав у собі щось надзвичайне, чудесне, щось, у чому натхненні автори вбачали діяння Бога, Який ще один раз виявив вірність Своїм обітницям зберегти принаймні «останок» того народу, що його Він свобідно обрав як «Свій» народ.