Книга Естери, подібно, як і книга Юдити, теж розповідає про спасіння єврейського народу від великої небезпеки, в яку він потрапив у час перського панування, за царювання Ксеркса І (485-465 рр. до Хр.). Цим спасінням також великою мірою народ завдячував одній жінці, у діях якої визначальну роль відіграв її дядько і вихователь Мардохей.
У цій книзі також читаємо про боротьбу між поганськими народами, в руках яких зосереджувалися могутність, багатство і сила, та ізраїльським народом, що був позбавлений цих людських середників для захисту, але мав всемогутнього Союзника. А для Нього сильні цього світу є лише простими смертними, як і всі інші: їхнє життя та вся їхня могутність перебувають у Його руках, і Він розпоряджається ними так, як бажає.
Ворогом вибраного народу цього разу є не сам цар, а його перший міністр Гаман, перед яким Мардохей, що належав до персоналу царського палацу, відмовляється впасти на коліна й поклонитися. Подібні жести для юдеїв, принаймні в післязасланний період, були зарезервовані лише для вшанування Бога. Антипатія Гамана переростає в люту ненависть, яка виливається не лише на Мардохея, а й на весь народ, до якого він належить. Завдяки довірі, якою міністр Гаман втішався в царя, йому без труднощів вдається переконати свого пана, що юдеї – це ворохобний народ, що загрожує безпеці держави, й отримати від володаря декрет про їх винищення.
Але Бог уже приготовляв для них Своє спасіння. Вигнавши свою жінку Вашті, Ксеркс вибирає собі іншу жінку з-поміж дівчат із різних провінцій царства. Вибір падає на єврейку Естеру, яку Мардохей виховував як доньку, ретельно навчаючи її Божого закону. За порадою дядька вона приховує своє єврейське походження. Коли опублікували декрет про винищення євреїв, Мардохей повідомляє про це свою племінницю-царицю, нагадуючи їй обов’язок використати свій вплив на царя, щоб осягнути порятунок для свого народу: можливо, саме з огляду на цей трагічний момент Боже провидіння так усе влаштувало, щоб вибір Ксеркса випав якраз на неї (Ест. 4:14).
Однак спасіння приходить від Бога; лише Він може перетворити серце людини та змінити волю навіть наймогутнішого царя на світі. Тож Естера, як і Юдита, молиться і постить, а з нею й багато інших юдеїв, що мешкали в місті Сузах, перській столиці. У цій книзі молитви Мардохея та Естери є не лише найгарнішою сторінкою, а й ключем усієї розповіді. Вони ще один раз виявляють віру цього народу, який, незважаючи на все, зберігає переконання, що він мусить сповнити певну місію у світі, що Бог вибрав його для цієї місії й тому навіть цього разу Він не дозволить, щоб його знищили. Вірність Бога Своїм обітницям – це тверда основа довіри Ізраїля до свого Бога.
Естера зі страхом і водночас із відвагою приходить до царя з власної ініціятиви, хоч він не посилав по неї, – а це при перському дворі могло означати навіть смерть, – хіба би цар виявив милість до гостя. Але царицю прийнято з прихильністю, і вона запросила царя з його першим міністром до себе на дводенний бенкет, ще не виявляючи свого прохання. Тим часом банальне, але провіденціяльне безсоння Ксеркса призводить до того, що амбіційний і жорстокий Гаман мусить привселюдно віддати честь Мардохеєві, який раніше доніс цареві про змову проти нього.
Впевнена в прихильності Ксеркса, Естера просить у нього помилування для свого народу, мотивуючи тим, що присутність юдеїв в імперії навіть корисна для самого царя. Гаман не може нічого сказати на своє оправдання, коли цариця вказує на нього як на ворога царя та ворога його народу. У результаті міністра вішають на шибениці, яку він наказав був поставити для Мардохея.
Тим часом цар видає декрет, за яким юдеям дано дозвіл оборонятися від тих, хто, за розпорядженням попереднього декрету, якого, за звичаями Перської імперії, не можна було відкликати, виступив би проти них. Юдеї змобілізувалися на боротьбу проти тих, хто виявляв ворожість до них і мав намір їх винищити (пор. Ест. 9:2). Кількість людей, яких юдеї мали б убити в той час по цілій імперії (75 тис.), – це один із прикладів тих народних перебільшень, про які зазначено на початку цієї глави.
На згадку про це спасіння було встановлено свято, що дістало назву Пурім, себто «свято жеребу», 13-го дня місяця Адар, який приблизно відповідає проміжкові часу від середини лютого до середини березня. Ця назва пов’язана з описаним в Ест. 3:7 епізодом, коли Гаман за допомогою жеребу встановив день винищення євреїв. Це свято, що має чисто світський і народний характер, можна порівняти із сучасним «карнавалом».
Таким чином також і в цей період євреї осягнули спасіння завдяки Естері та Мардохеєві, двом героям, які зуміли виявити себе вірними підданими царя і водночас добрими ізраїльтянами, які дотримуються закону. Крім цього, вони скористалися осягненим високим становищем не лише для власної користи, а й для добра всіх своїх співвітчизників.
Пишучи ці три «повчальні» книги в той час, коли насувалося переслідування Селевкідів, автори мали на меті не лише закликати народ до витривалости в небезпеках та утисках за віру, а й оживити надію та утвердити певність, що й у ці важкі роки – як і в кожну іншу епоху – Бог настановить Своїх героїв, спасителів, і дасть винагороду тим, хто буде Йому вірний, як це було в минулому з Товитом, Юдитою та Естерою.