«І коли знов Він уводить на світ Перворідного, то говорить: І нехай Йому вклоняться всі Анголи Божі. А про Анголів Він говорить: Ти чиниш духів Анголами Своїми, а палючий огонь Своїми слугами. А про Сина: Престол Твій, о Боже, навік віку; берло Твого царювання берло праведности. Ти полюбив праведність, а беззаконня зненавидів; через це намастив Тебе, Боже, Твій Бог оливою радости більше, ніж друзів Твоїх. І: Ти, Господи, землю колись заклав, а небо то чин Твоїх рук. Загинуть вони, а Ти будеш стояти, всі вони, як той одяг, постаріють. Як одежу, їх зміниш, і минуться вони, а Ти завжди Той Самий, і роки Твої не закінчаться! Кому з Анголів Він промовив коли: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм! Чи не всі вони духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?»
Знову настало Різдво, і знову ми проводили години, купуючи подарунки і намагаючись як можна красивіше їх упакувати. Головне задоволення різдвяного ранку – ці таємничі згортки в глянсовому папері, перев’язані стрічечками і бантами, які немов заздалегідь обіцяють незвичайний подарунок, що знаходиться там усередині.
Але в те Різдво одна дівчинка настільки розхвилювалася побачивши обгортки і красиву коробочку під обгорткою, що зовсім забула про подарунок. Хоча подарунок їй начебто догодив, увечері того ж дня ми застали її за великим кріслом, коли вона грала… з коробкою. Вона перетворила її на будиночок для своїх найменших ляльок – і розмір підійшов, і коробочка була така красива. Глянсовий папір вона розклала навколо, зробила з нього чи то завісу, чи то декорації для своєї п’єси. І по правді кажучи, я сам тепер вже не пригадаю, що лежало в коробці, що являв з себе «справжній» подарунок.
Автор Послання до Євреїв намагається захистити своїх читачів від подібної помилки. Його читачі, як і багато перших християн, за походженням своїм були євреями, проте послання написане не в найперший період виникнення християнства, а між 50 і 70 рр. по Р. Х., а то і пізніше. На той час частина християн з євреїв цілком звикла до думки, що віднині вони увійшли до великої сім’ї, до якої належать і язичники. Вони побачили остаточне здійснення Божого задуму після багатьох віків приготування: обгортка була знята з подарунка, а подарунок – сам Ісус, єдиний, єдинородний Син Божий, посланий у світ для виконання усього, про що говорили Закон і пророки. Тепер від перших етапів здійснення Божого задуму християни могли перейти до нового, і радісно перебувати в променях дарованого для них нового дня.
Але для багатьох християн з євреїв усе відбувалося не так просто. Їх родичі, сусіди, друзі не визнали Ісуса Месією і докоряли Його послідовникам у небезпечній помилці, відході від усього, що Бог раніше заповідав Своєму народу. Ці люди зазнавали сильного тиску, їх змушували повернутися в колишній стан, вийти із щойно виниклого релігійного руху – такого дивного, з такими безглуздими домаганнями – і продовжувати звичне життя згідно із законом Божим, заповідям, даним через Мойсея. Закон прекрасний, навіщо ж шукати чогось ще? Мало того, що він дарований Богом (хоча і це немало), крім того, він був переданий Мойсеєві ангелами (так стверджувала єврейська традиція).
От чому знадобився такий довгий вступ до послання – тут аргументується і доводиться неможливість повернути назад, до більш ранніх етапів здійснення Божого задуму. Потрібно йти вперед, активно і радісно проживати цей новий етап, прямуючи до наступного, який ще має відбутися. І ці аргументи починаються з нагадування про те, що відомо євреям з їх власних Писань: Бог спочатку поставив Месію вище ангелів, а значить (про це мова піде в наступному розділі) вище за Закон, принесений Мойсеєві ангелами. Закон не зафіксований раз і назавжди, як вважали (і досі вважають) багато євреїв: він – частина підготовки до свята, та прекрасна яскрава обгортка, в якій таїться головний подарунок. Бог дарує людям самого Себе в Синові. Послання застерігає нас проти безглуздої помилки – прийняти обгортку за подарунок.
Послання до Євреїв виділяє і підкреслює три аспекти, в яких Месія перевершує ангелів, і по кожному з цих пунктів нас ще чекає детальніша розмова. Процитувавши у вірші 6 Пс. 97:7, щоб показати, що Бог велів ангелам вклонитися Синові, автор послання потім наводить ще три пророцтва про Месію, протиставляючи Його ангелам, які, згідно з процитованим у вірші 7 Пс. 104:4, є швидше слугами Божими, ніж Його живим втіленням.
У віршах 8 і 9 автор цитує Пс. 45:7. Вражаючий текст, звернений до царя (увесь цей псалом присвячений цареві Ізраїлю) так, як ніби його можна було іменувати «Богом». Подібно до Бога, цар має суверенну владу, здійснюючи, як сказано тут і в багатьох інших місцях, справедливість, порядок і верховенство закону у всьому світі. Один з найважливіших аспектів задуму Божого, що розкривається, і про який постійно згадує Біблія, це неухильне прагнення Бога до справедливості. Газети і телебачення щодня нагадують нам про те, яка несправедливість, яке зло панують всюди, і нам слід було б при цьому постійно звертати свої думки до обіцянки Божої: бажання Бога простити гріхи Свого народу, про що стільки говориться в Посланні до Євреїв, теж – частина ширшого завдання: створити світ, з якого зло буде остаточно вигнане. І в псалмі вже сказано – так розуміє його автор послання і так цитує, – що позбавлення прийде не завдяки ангелам (вони грають у цьому процесі лише допоміжну роль), а завдяки істинному царю, Помазанику, Месії.
Друга цитата спирається на Пс. 102:26 і наступні вірші та розвиває думку, приховану у виразі «навік віку». Настане час, стверджує псаломщик, коли нинішній світ – і земля, і небо – будуть згорнуті подібно до сувою, і їх місце займуть нове небо і земля. Послання до Євреїв повернеться до цієї теми наприкінці розділу 12, та і більшу частину послання правильніше розуміти всередині такого контексту. Підготовча робота, яку Бог вів за допомогою Закону і пророків, завершилася і здійснилася в Месії, а Месія доведе Божий задум справедливості і спасіння до остаточної його реалізації – нового віку, «віку майбутнього», коли оновляться земля і небо. Він перебуває навіки незмінним, учора, сьогодні, і навіки (13:8), ангели приготовили Йому шлях, але Він – єдиний, чиє життя і рятівне царювання перебуватимуть у вічності (див. особливо розділ 7).
Третій, найкоротший вірш, взятий з Пс. 110. Цей уривок широко цитувався ранніми християнами, коли вони стверджували і пояснювали істину месіанства Ісуса. У Посланні до Євреїв теж неодноразово про це говориться. Тут йдеться про запанування істинного володаря, який засяде праворуч Бога, наділений тією суверенною владою, за допомогою якої він направлятиме світ, поки не візьме верх над усім, що опирається задуму справедливості та спасіння. І знову ж таки, про ангелів ніде не говориться нічого подібного, а тому автор послання робить висновок, що вони – лише служителі, що виконують роботу, яку відводить їм Божий задум. Щойно стане ясно, хто такий Син насправді, яка роль спочатку відведена Йому в задумі Божому, люди вже не погодяться на менше.
Мало хто з читачів сьогодні піддається спокусі відкинути християнство заради якоїсь з форм юдаїзму, хоча нам слід розуміти, наскільки сильною була подібна спокуса і зовнішній тиск у період ранньої Церкви. Проте і сьогодні багато, у тому числі члени Церкви, відчувають незадоволення тим, що мають, і хотіли б розширити свої духовні горизонти (так, як їм це розуміється), включити в них ангелів, святих та інших цікавих істот. Нехай же це послання послужить їм застереженням і настановою: не хапайтеся за обгортку, віддаючи їй перевагу справжньому подарунку. Придивіться уважніше, щоб побачити, хто такий Ісус, яку роль Він грав і грає в Божому задумі, у тому житті, згідно з вірою, і в тому служінні, до яких тільки Він один закликає кожного з нас.