«Це правда, що всі діти спочатку біжать до матері. Але я біжу до своєї дитини. І саме в цьому полягає батьківство». (А. ІСЕЛЛА)
Якщо впродовж першого періоду життя найважливішими для дитини є турбота й піклування матері, то, поступово дорослішаючи, вона дедалі більше починає відчувати потребу в батькові. Протягом перших місяців дитина насамперед шукає матері й начебто не усвідомлює існування батька. Батько сам повинен першим іти на контакт зі своєю дитиною. Отже, важливе завдання батька полягає в тому, щоб уже під час раннього періоду життя його нащадка налагодити з ним тісний внутрішній зв’язок, завдяки якому дитина (коли дорослішатиме) сама спонтанно потягнеться до нього. «Це правда, що всі діти спочатку біжать до матері. Але я біжу до своєї дитини. І саме в цьому полягає батьківство» (А. Іселла).
Маленькі діти не раз докладають значних зусиль, щоб зблизитися зі своїм батьком, завоювати його визнання, повагу, любов і приязнь. Ситуація дитини є ще важчою з огляду на те, що вона має обмежені можливості звертати на себе увагу. Не здатна висловити своїх почуттів і прагнень. Не вміє їх описати. Не може також розказати про свою радість і задоволення або ж розчарування, страждання чи біль. Здатна лише безпорадно повідомляти про свій внутрішній стан виразом обличчя, мімікою або якимись звуками. Чарівні, грайливі усмішки й міни маленької дитини, а також її гримаси, безпорадний плач і крик – це ті засоби, за допомогою яких вона намагається привернути увагу осіб, котрі потрібні їй для життя.
Якщо батько налагоджуватиме з дитиною глибокий емоційний зв’язок від моменту її зачаття, то вже невдовзі зможе по-справжньому зустрітися з нею. Щоб ця радісна зустріч відбулася ще тоді, коли свідомість дитини тільки-но почне пробуджуватися, кожна зі сторін (і дитина, і батько) мусить виконати «свою роботу».