«Дружба повинна бути складовою частиною любови. Якщо це так, то вона стає одним з найпрекрасніших досягнень людини, вдосконалює любов і перетворює її». (Ж. ЛАКРУА)
Батьківство – це готовність присвятити себе служінню дітям, яке більшою мірою треба здійснювати як дружній і партнерський супровід, аніж опіку чи панування над ними. І хоча батьківська опіка й влада разом з розвитком дитини поступово зменшуються, батьківство все-таки не втрачає своїх позицій. Воно залишається винятковою цінністю також і в дорослому житті людини, тобто тоді, коли вона вже не потребує ні влади батька, ні його виховання та опіки.
Для того, щоб довірливі й дружні стосунки батька з дитиною зберігалися і в дитинстві, і в молодості, не можна допускати, щоб вони зводилися лише до опіки та керування. Навпаки, ці зв’язки поступово дедалі більше мають набувати характеру дружніх і партнерських взаємин. А отже, надзвичайно важливо, щоби батько, який опікується дітьми й має над ними «владу», одночасно дбав і про розвиток справжнього партнерства та глибокої дружби.
Чим тіснішим буде зв’язок між батьком і сином щодня, у процесі вирішення важливих життєвих справ, тим глибшою буде їхня дружба. Спільне виконання домашніх обов’язків, перегляд телевізійних програм, прогулянки, походи до кінотеатру, заняття спортом, захоплення, відпустки, читання, молитви – усе це щоденні нагоди для налагодження дружніх стосунків батька з власною дитиною. Проведені разом хвилини стають також чудовою можливістю для серйозних розмов про важливі для дитини життєві справи. Чим старшими стають діти, тим частіше треба з ними ділитися власними думками, а також іти їм назустріч, намагаючись зрозуміти їхні зацікавлення, щоб перетворити їх на сферу спільної зустрічі, діялогу й творчости.