«Навіть заради будівництва святині дітей не слід звільняти від навчання». (ТАЛМУД)
«Дихання дітей, які поспішають до школи, підтримує світ», – гласить єврейська мудрість. Праця дуже важлива для дітей, а тому її треба належно оцінювати. Отож батько повинен не лише ввести дитину у світ своєї роботи, а й жваво цікавитися її працею. Батьки, які не цікавляться навчанням своїх дітей або бездумно звільняють їх від нього, певним чином кривдять своїх синів і доньок. Адже діти ще не усвідомлюють, що, навчаючись, будують власне майбутнє. «Дітей не слід звільняти від навчання, навіть для будівництва святині», – сказано в Талмуді.
Якщо батько всю свою увагу показово зосереджує на власній роботі для дітей, то зазвичай забуває цікавитися їхньою працею. Його переконаність, що присвячує всі свої сили нащадкам, часто поєднується з внутрішнім шкодуванням себе. І тоді за свою самопосвяту він вимагає від дітей певної форми компенсації: повної покори, вдячности, бездоганної поведінки, прислужництва, найвищих оцінок у школі тощо. Батьки мусять усвідомлювати, що важко працюють не тільки вони, а і їхні діти. Беручи до уваги вік і можливості дітей, це нерідко потребує чималих зусиль.
Джерелом дитячих лінощів часто буває відсутність зацікавлення їхньою працею з боку батьків. Дитина почувається невільником своїх обов’язків, якщо батьки ставляться до її справ байдуже. Для того, щоб заохотити дитину до навчання, не достатньо цікавитися її оцінками. Якщо дитина виконує свої шкільні обов’язки під тиском того, що повинна діставати добрі оцінки, то невдовзі їй стане страшенно нудно. Батьки мають цікавитися навчанням своїх утіх, висловлюючи час від часу своє визнання, похвалу й розуміння.
Особливо важливою батьківська похвала є для сина. Хлопцеві потрібне усвідомлення того, що батько помічає його працю, тішиться й гордиться нею. Причиною відстуности в багатьох хлопців-підлітків віри в самих себе є слабкий зв’язок з батьком і недооцінка їхніх старань. Батьки мають бути переконані у великому потенціялі своїх дітей і його успішному розвиткові. Він проявляється в дитячому прагненні до постійного зростання, бажанні перемагати власні слабкості й обмеження, у творчому підході до дійсності, у великій відкритості для всього, що невідоме, а також у спонтанній довірі до осіб, які їх виховують.