«Дитино, допомагай твоєму батькові в старощах і не засмучуй його за його життя; і коли розум ослабне, будь поблажливим; не зневажай його тоді, коли ти – повносилий. Бо добродійство батькові не буде забуте: надолуженням за гріхи воно тобі причислиться» (Сир. 3:12-14)[1].
Щодо свого батька син завжди передусім залишається його дитиною. Тому якщо вже як дорослий чоловік забуває цю фундаментальну істину, ранить не лише батька, а й самого себе та власне батьківство. Не може бути добрим батьком чоловік, який сам насамперед не шанує і не любить власного батька, незалежно від того, як той його виховав. Неможливо налагоджувати довірливі, сповнені любови стосунки зі своїми дітьми, не поважаючи та не люблячи власного батька.
Біблія застерігає нас від болісних наслідків поганого ставлення до власних батьків: «Хто кляне свого батька та матір свою, погасне світильник йому серед темряви!» (Прип. 20:20), «Слухай батька свого, він тебе породив, і не гордуй, як постаріла мати твоя» (Прип. 23:22). Кожна дитина обов’язково мусить шанувати й любити своїх батьків, незалежно від їхнього віку та здоров’я: «Хай радіє твій батько та мати твоя, хай потішиться та, що тебе породила» (Прип. 23:25).
Налагоджуючи дружні й партнерські стосунки з власними батьками, дорослі діти повинні виявляти поступливість, покору, повагу та делікатність. Чим батьки стають старішими, тим більше діти мають допомагати їм, підтримувати їх емоційно, духовно, а нерідко й економічно. Нині досить часто трапляється, що дорослі діти витрачають великі гроші на неважливі справи, а їхні старі батьки, які на них працювали, біду їдять. Брак матеріяльної підтримки в такій ситуації свідчить про невдячність і байдужість дітей щодо своїх батьків.
Про делікатне й шанобливе ставлення дитини до свого батька прегарно розповідає Талмуд: «Одного разу рабина Еліезера запитали: “Якою має бути глибина шани, що її слід виявляти батькові й матері?” Він відповів: “Уважно слухайте й знайте, що вчинив один чоловік для свого батька. Прибули до нього Мудреці, прохаючи про дорогоцінне каміння для шат первосвященика, і давали йому за нього шість тисяч. Однак ключ від коштовностей лежав біля узголів’я батькового ложа; а що батько спав, то син не захотів його непокоїти”».
[1] Тут Святе Письмо цитується за перекладом о. Івана Хоменка. – Прим. пер.