1 Івана 1:1-4 – Слово життя

«Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя, а життя з’явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звіщаємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й з’явилося нам, що ми бачили й чули про те ми звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами. Спільність же наша з Отцем і Сином Його Ісусом Христом. А це пишемо вам, щоб повна була ваша радість!»

«Я бачив майбутнє, і воно працює». Ці сумнозвісні слова вимовив американський журналіст Лінкольн Стефенс у 1919 році. Він щойно повернувся з поїздки в Радянську Росію, засновану на марксистських принципах після того, як революція знесла стару аристократію та її принципи управління. Надію Стефенса розділяли мільйони європейців і американців: можливо, радянський новий ідеал, новий підхід, до влаштування суспільства розв’яже проблему пригноблення і тиранії. Можливо, він і є освічене і прогресивне «майбутнє», до якого, як до великого одкровення, повинне прямувати все людство. Нехай воно ще не настало для всієї земної кулі, але яким воно буде, можна частково бачити по одній з країн.

Ми знаємо, що сталося. Відносні успіхи досягалися лише ціною безлічі людських життів. Радянська система, подібно до інших революційних режимів, кидала у в’язниці і вбивала мільйони власних громадян, не кажучи вже про поневолення низки сусідніх націй. Коли вона рухнула під власною вагою наприкінці 1980-х років, стало ясно, що ця системи гнила вже багато років, можливо, багато десятиліть. А проблеми, нею породжені, не покидають нас і понині.

Незважаючи на цю трагічну помилку, у майбутнє дійсно можна заглянути. Цю картину і малює Іван на початку свого короткого, але дивного листа. Згідно з древньою юдейською вірою, світова історія складається з двох періодів/епох: віку нинішнього (повного нещасть і страждань, неправди і насильства) і віку майбутнього (коли Бог усе виправить і врятує Свій народ від біди).

На жаль, слово «вік» часто перекладалося як «вічний» або «вічність». Звідси в сучасних читачів виникає враження, що тут, як і в інших раннєхристиянських згадках подібного роду, мається на увазі щось «суто духовне», поза нашим часом і простором. Багато людей так і думають, коли читають у вірші 2 про «життя вічне» (у більшості перекладів). Проте це помилка. Іван, як і Павло (і сам Ісус), має на увазі майбутній вік, обіцяний Богом. Це – майбутнє (і воно «працює»).

І Бог показав, яким воно буде. Майбутній вік ще прихований і чекає свого часу, але проблиск його видно. Та що там проблиск: майбутнє вже вторглося в сьогодення. Позначається воно словом Життя, – життя, яким воно задумане, у його повному і сяючому сенсі. Смерть намагалася його спокусити, зупинити і убити, але була переможена життям, яке віднині доступне кожному, хто бажає його скуштувати. Життя втілилося і увійшло до сьогодення з Божого майбутнього і як передвісник Божого майбутнього. Ім’я того життя – Ісус. Таке ключове вчення Івана.

Вчення про те, що нове життя Боже втілилося та увійшло до сьогодення, настільки захоплює дух, що Іван сповнений благоговінням і трепетом. «Що було від початку». Зробимо паузу, замислимося, «…що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали». Знову зупинимося. Бачили власними очима? Не просто мигцем поглянули, але розглядали? Так, каже Іван, і навіть «чого руки наші торкалися». Наші руки торкалися цього Життя? Його? Так, повторює Іван, і чули, і бачили, і торкалися. Ми знали Його. Ми були Його друзями.

І ми понині Його друзі. Після того, як майбутнє увійшло до сьогодення, сьогодення назавжди стало іншим. Життя «з’явилось», і усі можуть його бачити (хоча деякі донині вважають за краще не дивитися). І ми, які бачили і знали його, подібні до свідків у суді, що оповідають про дивне пережите. І сказати можемо багато що. Адже, як помічає Іван наприкінці свого Євангелія, всьому світу не вмістити книг, які можна написати про Ісусові діла. А якщо говорити коротко, ми бачили майбутнє, і воно сповнене світлом і життям, радістю і надією.

Далі Іван скаже про це детальніше. А доки він пише про основне. Ті, хто бачили життя і були захоплені його красою і обіцянням, увійшли до нової сім’ї, нового співтовариства. Грецьке слово «койноніа», яке тут вживає Іван, іноді означало ділове партнерство, але тут сенс значно глибший. Під «койноніа» міг матися на увазі і розподіл між людьми благ і майна. Останній сенс тут є присутнім, але, як ми побачимо, Іван їм далеко не обмежується. Судячи з усього, у слово «койноніа» він вкладає наступне значення: є нова якість життя, яку Бог віднині розділяє з тими, хто почув і побачив життя в Ісусі.

Більше того, Іван розглядає життя самого Бога як спілкування: спілкування Отця і Сина. Ісус Христос є Син Божий, причому не лише в сенсі законного права на престол Ізраїльський, але і в сенсі набагато глибшому. Саме через цей останній сенс Його учні пояснювали унікальні речі, які бачили і чули, яких торкалися. Ісус був не лише Божим даром світу, але і втіленим життям Божим, життям нового віку. Щоб описати цю невимовну таємницю – між Богом і Ісусом є спільне життя, глибока внутрішня реальність, – перші християни використовували образ батьківства: Ісус – Син Божий.

Проте справа цим не закінчується. Ми бачимо щось більш дивне. Узи, що об’єднують Отця і Сина, таємничим чином розширилися. Вони торкнулися усіх, хто дізнався і полюбив живого Ісуса за Його життя, коли Він ходив серед людей. Більше того, віднині – очевидно, у цьому і полягає основний сенс листа – така «койноніа» поширюється і на тих, хто не мав можливості познайомитися з Ісусом під час Його земного служіння, але лише чує про Нього. Новонавернені утворюють братерство з тими, хто особисто бачив і чув Ісуса, торкався Його. І всі вони у свою чергу мають спілкування з Отцем і Сином, які являють собою основу і образ найглибшого спілкування, яке тільки може бути.

Може здатися дивним, що узи спілкування розширюються через саме сповіщення про Ісуса Помазаника. Проте Іван знає, що перший хід у грі був зроблений самим Богом не як акт мовчазного самовираження, але як акт вербальної комунікації. Ісус був не лише життям у тілі, але і (в. 1) «Словом Життя»: мовою Бога, самокомунікацією Бога Своєму народу, а через Свій народ і всьому світу. Згадаємо Євангеліє від Івана, де Ісус названий «Словом», що сталося тілом. Суть полягає в наступному: Бог говорив в Ісусі, і нині Бог говорить через слова, які друзі Ісуса говорять і пишуть про Нього, – у надії, що всі вони приймуть участь у «спілкуванні». Про це і ми повинні молитися, читаючи Іванове послання.

Попередній запис

2 Петра 3:11-18 – Терпіння Боже

Наступний запис

1 Івана 1:5-2:2 – Боже світло і наша пітьма