1 книга Самуїлова 17:1-37
Уже не вперше филистимляни прийшли битися з народом ізраїльським. Два ворожих табори стали на пагорбах ханаанської землі один проти іншого, филистимляни проти ізраїльтян.
З филистимських лав вийшов велетень на ім’я Ґоліят. Він став попереду й викликав на двобій когось з єврейського війська, хто наважиться протистояти йому. І казав велетень: «Оберіть собі одного воїна і нехай вийде до мене. Якщо він уб’є мене, тоді ми зробимося рабами синів Ізраїля. А якщо я його переможу – ви будете нам рабами, як колись».
Коли Саул і його військо почули це, то дуже злякалися, бо той велетень був справді надзвичайно сильним, сміливим і вправним воїном. Цей чоловік мав близько трьох метрів зросту і гарні обладунки, він був при зброї: на голові в Ґоліята був мідний шолом, на тілі залізний панцир, ноги його були захищені одними наголінниками, у руці филистимлянин тримав списа, а на поясі висів величезний меч. Попереду нього йшов зброєносець, який у своїх руках ніс мідний щит.
Зухвалий филистимлянин був настільки впевнений у своїй силі й непереможності, що дозволяв собі зневажати Божий народ.
Чи знайшовся хтось настільки сміливий серед євреїв, щоб протистояти Ґоліяту? Ні, від однієї лише думки в ізраїльських воїнів волосся ставало дибом, бо вони страшенно боялися цього велетня. Вони були впевненими, филистимлялин уб’є кожного, хто виступить проти нього, тому не наважувалися навіть спробувати битися з ним.
Серед воїнів Саула було троє старших синів Єссея, Давидового батька. Сам Єссей був удома, бо дуже постарів і слабував. Одного дня він погукав до себе Давида, який пас вівці, і сказав сину: «Візьми хліб та сир і піди до твоїх братів, дізнайся, як у них справи. А також розпитай у начальника про поведінку моїх синів, чи добрі вони воїни ізраїльського війська, чи не ганьба для мого імені?»
Давид залишив своїх овець на сторожа, щоб той пильнував їх, а сам рано вранці вирушив туди, де таборувало ізраїльське військо. Прийшовши, юнак відшукав серед вояків своїх братів і розпитував їх про їхні справи. Коли він ще говорив із ними, то почув, як Ґоліят знову вийшов перед військом і викликає сміливця-ізраїльтянина на двобій.
Коли Давид почув, що нечестивець зневажає Божий народ і його військо, то обурився і сказав: «Хто цей необрізаний, який зневажає військо Бога Живого? Що буде тому, хто вб’є його?». Воїни почали розповідати Давиду про Ґоліята і про те, що Саул обіцяв переможцю з ізраїльського війська велику винагороду і свою доньку за дружину.
Молодий пастух дуже здивувався, чому ніхто з воїнів не наважується піти і битися з филистимлянином. Адже Давид знав, що Бог допоможе воїну зі Свого народу перемогти поганського велетня, який зневажав Його народ. Давид не мав страху перед Ґоліятом. Воїни швидко донесли Саулу радісну звістку, що поміж ізраїльського війська знайшовся один сміливець.
Коли один із Давидових братів почув про це, то обурився і почав глузувати з брата: «Навіщо ти прийшов сюди, залишивши у пустелі своїх овець? Я знаю зарозумілість твою і порожнечу твого серця, бо ти прийшов подивитися на війну». Він хотів принизити брата в очах інших воїнів і нагадати, що Давидове місце – у полі біля отари овець. Але молодший брат лагідно відказав, що насправді це батько його прислав сюди, щоб принести їжу трьом старшим своїм синам.
Саул наказав привести до нього того сміливця. Напевне, цар очікував побачити міцного велетня, який був би гідним і здатним встояти проти Ґоліята. А кого він побачив перед собою? Молодого пастуха, який був вдягнений у свій звичайний одяг і навряд чи коли тримав меча у своїх невеликих, хоча й міцних на вигляд руках.
Саул не впізнав свого колишнього зброєносця, а поглянув на юнака і сумно відказав: «Ти не можеш іти проти цього филистимлянина. Подивися на Ґоліята – він змолоду вправний вояка, величезного зросту і в гарному озброєнні. А ти ще юнак, куди тобі проти нього?»
Давид розумів, чому Саул так йому сказав. Але його віра в те, що Господь захистить Свій народ і дасть перемогу над нечестивцем, була сильніша за людську логіку. Він відповів царю: «Так, я молодий пастух. Але коли я пас вівці свого батька, траплялося, що на отару нападав лев і забирав вівцю. Тоді я гнався за ним і відбирав здобич із його пащі. Якщо ж він кидався на мене, то я брав його за гриву і вбивав. Одного разу на отару напав ведмідь, то я і його убив голіруч. Я здолаю і цього филистимлянина, бо Бог, Який рятував мене від лева і ведмедя, врятує мене і від велетня».
Бачите, діти, Давид хвалився не своєю силою, а тим, що Бог може все і захистить Свій народ від ідолопоклонників.
ЗАПИТАННЯ:
- Хто такий Ґоліят і що він пропонував ізраїльтянам?
- Чому ніхто не наважувався вийти на двобій з филистимлянином?
- Як Давид опинився серед війська і що він почув від воїнів?
- Чому Давид вирішив, що може перемогти велетня?