1 книга Самуїлова 17:38-64
Давид був єдиною людиною, яка погодилася виступити проти Ґоліята. Зрештою Саул не мав іншого вибору, як погодитися з хлопцем. Цар сказав: «Іди, і нехай Господь буде з тобою!» Саул зробив Давиду велику честь, бо зодягнув на пастуха свої обладунки: панцир, шолом і дав свого меча. Уявіть собі молодого юнака, на якого одягли речі, що вдвічі важчі за його власну вагу. В них він не зміг би не те, що битися, але й зрушити з місця.
Тоді Давид сказав Саулові: «Не зможу я в цьому ходити, бо я не звик». Він негайно поскидав із себе усі обладунки, взяв у руки кия, поклав до своєї сумки п’ять гладких камінців з річки, взяв пращу в руки й пішов до филистимлянина.
Велетень почув, що якийсь ізраїльтянин хоче битися з ним, і вийшов проти Давида. Побачивши перед собою юнака, Ґоліят був вкрай здивований. Він очікував зустріти статного й міцного воїна, подібного до нього самого, озброєного з голови до п’ят і зі списом у руці. А перед ним був простий собі пастух із засмаглим дитячим обличчям, що тримав палицю в руці.
Це дуже образило й розсердило велетня. Він почав насміхатися з Давида, кажучи: «Ти вийшов на мене із києм своїм, як на собаку. Підійди-но до мене і я віддам тіло твоє птахам небесним і звірам польовим». І прокляв Ґоліят юнака іменем свого поганського божка, думаючи, що це дасть йому абсолютну перемогу.
Чи злякався молодий хлопець, коли на власні очі побачив велетня, про якого йому розповідали вояки? Анітрішки. Давид гідно відповів Ґоліяту: «Ти вийшов на мене озброєний, із мечем і ратищем. А я іду на тебе в Ім’я Господа Саваота, Бога війська ізраїльського. Сьогодні Господь віддасть тебе у мої руки і я відітну тобі голову. Тоді пізнають усі погани, що є Бог із військом Ізраїля, яке ти зневажив».
Після цих слів Ґоліят зрозумів, що Давид не жартує і буде битися з ним. Тоді велетень став наближатися до хлопця. Давид швидко вийняв зі своєї торби камінь, поклав його в пращу, розкрутив, кинув і… потрапив велетню просто в чоло, розтрощивши череп. Ґоліят замертво впав на землю.
Давид підбіг до филистимлянина і його ж мечем відтяв йому голову. Уявіть собі, як злякалися воїни филистимські, які покладали всю надію на велетня і були певні, що його ніхто не переможе. А це зробив невеличкий, неосвічений у військовій справі та ще й беззбройний хлопчисько!
Дійсно з Ізраїлем був Бог, і це стало очевидним навіть для нечестивців. Воїни ворожого війська дуже злякалися і почали тікати. Але переможці, яких неймовірно надихнула така чудова дія Бога, з криками побігли навздогін за филистимлянами. Євреї ще довго гналися за ворогами і дорогою багатьох убили, а потім повернулися й спустошили ворожий табір.
Давид відніс голову Ґоліята до Єрусалиму, а його зброю залишив собі. Юнак знав, що це Божа перемога, а не його особиста і дякував Господу від усього серця.
Лише горді люди бажають собі слави й похвали, а ті, хто люблять Бога, не чекають нічого від людей.
Діти, коли Бог допомагає вам робити щось хороше, то дякуйте Йому і славте Його за це.
ЗАПИТАННЯ:
- Як Саул підготував Давида до двобою з велетнем?
- Чому Давид зняв обладунки і що він узяв натомість?
- Розкажіть про сам двобій між Давидом і Ґоліятом.
- Що сталося з филистимським військом?