Навчаючи народ, Ісус часто говорив притчами, щоб Його слова були більш виразними й зрозумілими. У притчах небесні істини пояснюються обставинами земного життя. Ви можете самі пересвідчитися в цьому, прочитавши наступні притчі:
1
Матвія 13:3-30
Ось вийшов сіяч, щоб посіяти. І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, – і пташки налетіли, та їх повидзьобували. Другі ж упали на ґрунт кам’янистий, де не мали багато землі, – і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло, – то зів’яли, і коріння не маючи, – посохли. А інші попадали в терен, – і вигнався терен, і їх поглушив. Інші ж упали на добру землю – і зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те в тридцятеро. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
Не всі розуміли зміст цих притч. Такими були й учні. Коли вони залишалися з Ісусом наодинці, то запитували в Нього: «Вчителю, поясни нам значення Твоїх слів».
Тоді Ісус пояснив їм: «Зерно – це Слово Боже. Те, що впало край дороги, означає почуте людьми, які його не розуміють і недооцінюють, тому сатана легенько викрадає його з людського серця. Зернятко, що впало на кам’янистий ґрунт – це Слово Боже, сказане до серця, яке з радістю сприйняло його, але не дало йому укорінитися; і тільки-но приходять часи випробувань або утисків, такі люди негайно втрачають віру. Зерна, які падали в колючий терен, означають Слово Боже, яке увібрали своїми серцями люди, обтяжені земними клопотами і турботами. Це і заглушає посіяне зерно, і воно не приносить плід. Добрий ґрунт – це серця людей, які і слухають, і виконують Слово Боже, тому воно проростає в них і приносить добрий плід».
Ще одну притчу розповів людям Ісус: «Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль? А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, – чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали? Але він відказав: Ні, – щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, – хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї».
Господь так розтлумачив цю притчу: «Засівач доброго насіння – це Син Людський, поле – це світ, пшениця означає синів Царства Божого, а кукіль – це невіруючі люди, сини лукавого. Ворог, який вночі, ховаючись, насіяв кукіль – диявол, женці – ангели, а жнива – кінець світу. Як збирають і спалюють вогнем бур’ян, так буде і наприкінці світу: Син Людський пошле Своїх ангелів, вони зберуть з усього світу тих, хто чинив неправду, кинуть їх до вогняної печі, де буде скрегіт зубів і ридання. Ось тоді-то праведні засяють у Царстві Небесному».
2
Матвія 13:31-34, 44-51
Царство Небесне, – сказав Ісус, – подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з усього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його». Іншими словами, добре насіння обов’язково розвивається в серці: добро закріплюється в людині й проростає щедрими плодами.
«Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радості з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле». Це означає, що Царство Боже для нас має бути найдорожчим скарбом, заради якого ми готові віддати всі свої земні скарби, аби бути з Господом і виконувати Його заповіді.
«Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вкисне». Зміст цієї притчі такий: невеличка кількість розчини, тобто дріжджів, спричиняє бродіння тіста з борошна, з якого випікають смачний хліб. Так і Слово Боже має проникнути в нашу душу, викликати в ній лише такі почуття і думки, які бажані Господу, і перемінити все наше життя.
«Подібне ще Царство Небесне – продовжував Ісус, – до того купця, що пошукує перлів добрих, а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її». Ця приповідка також показує цінність Бога в нашому житті, заради служіння Якому ми готові віддати все, що маємо.
«Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину. Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають. Так буде й наприкінці віку: Анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів!»