«І сталось, як насамоті Він молився, з Ним учні були. І спитав Він їх, кажучи: За кого Мене люди вважають? Вони ж відповіли та сказали: За Івана Христителя, а ті за Іллю, а інші, що воскрес один із давніх пророків. А Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро ж відповів та сказав: За Христа Божого! Він же їм заказав, і звелів не казати нікому про це.
І сказав Він: Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, але третього дня Він воскресне! А до всіх Він промовив: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але занапастить чи згубить себе? Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Своїй, і Отчій, і святих Анголів. Правдиво ж кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не побачать Царства Божого.»
Якось я запитав свого друга: «Коли ти уперше зрозумів, що хочеш стати філософом?» (У цей час він був вже професором філософії із стажем.)
«О, це просто, – відповідав він. – Я це зрозумів, коли сидів на своїй першій студентській лекції. Сидів і раптом зрозумів, що моє життя має бути пов’язане саме з цією справою».
Можливо, це незвичайно – хоча багато людей повідомляють про такі ж моменти ясності, прозріння і прямого покликання. Але тут є і інша сторона монети. Коли інші дізналися, що він має бути філософом? Було б мало користі, якби він прийшов після цієї першої лекції до своїх викладачів і сказав: «От воно! Таке життя – якраз для мене!» Йому б відповіли, що спершу він повинен впоратися з першим щотижневим завданням, потім – з другим – і так далі. Через декілька місяців йому, можливо, сказали б, що в нього непогано виходить. І, можливо, десь через рік однокурсники сказали б йому, що він досяг успіху. Але лише через декілька років, після того, як він вивчить предмет з усіх боків, напише довгі дисертації, прийме участь у семінарах і виконає масу умовностей, старі академіки, можливо, скажуть цьому блискучому студентові, що він нарешті дозрів для наукової діяльності. Повинен минути чималий термін між першим відчуттям свого покликання і визнанням з боку інших людей.
В Ісусовому випадку ми знаємо, що Його покликання яскравим чином було підтверджено в момент Його хрищення. Лука ясно дає зрозуміти, що це покликання простежується вже в дитинстві Ісуса – у віці дванадцяти років Він задається не питанням, чи є в Нього це покликання, а питанням, що воно означає.
Частково це покликання означало, що Ісус, не відкриваючись як Месія, має залучитися до незвичайного громадського служіння. Його служіння Месії повинне було відрізнятися від того, чого чекали люди, і ця невідповідність, як вже показав Лука, сама по собі була ризикованою – з Ним ледь не розправилися в Назареті. З цієї причини навіть Іван Христитель був збентежений, не розуміючи, що ж таке відбувається.
Ісуса знали як пророка, і коли люди задавалися питанням, що Він задумав, вони виходили з прикладу древніх і нових пророків, від Іллі до Івана Христителя. Деякі, можливо, намагалися ототожнювати Ісуса з фігурою Іллі, який, згідно Мал. 4:5, повинен повернутися на землю, щоб сповістити «день Господній… великий й страшний». Поза сумнівом, вони вважали, що Бог збирається зробити через Ісуса якусь велику дію.
Але Ісус був кимсь більшим. Пророком Він, звичайно, був; але Він не просто вказував на якесь віддалене, прийдешнє Царство Боже – Його стараннями це Царство з’являлося перед людськими поглядами і приходили в рухи події, сприяючі його остаточному встановленню на землі. Рано чи пізно Йому довелося б поставити перед учнями те питання, яке ми чуємо в цьому уривку. На відміну від натовпу, учні зуміли заглянути за завісу невидимого; хоча Ісус не відповідав повністю їх уявленням про Месію, те поєднання сили, влади, розуміння Писань і їх виконання, яке вони бачили в Ньому, було занадто переконливим, щоб означати щось інше. Важливо було також і те, що Він призвав саме Дванадцять – число глибоко символічне; проте будь-хто міг би зробити те ж і помилитися. Відправити їх благовістити і робити те, що робив Він сам, теж було чимось незвичайним. Їх власне самовизначення стало залежати від ідентифікації особи їх Учителя, і вони могли на поставлене перед ними питання дати лише одну відповідь: «Ти – Месія, помазаний Богом Цар».
В оповіданні Луки Ісус виявляється між двох вогнів, зустрічаючи опір фарисеїв – з одного боку, і Ірода – з другого. Тому немає нічого дивного в тому, що не лише Дванадцяти, але і кожному, хто бажає йти за Ним, Ісус провіщає труднощі і небезпеки в майбутньому. Усе у світі перекинеться, і всякий, хто хоче пережити цей час і бути присутнім при явленні Царства Божого, має бути готовий перевернути все життя і внутрішньо змінитися. Всупереч тому, що говорять багато доброзичливих євангелістів і проповідників, Ісус ніколи не обіцяв легкого життя і виконання всіх наших бажань тим, хто піде за Ним. Він говорив зворотне. Щоб врятувати своє життя, ви повинні втратити його. Якщо ви не хочете опинитися в числі тих, хто посоромився «Сина Людського», то визнайте Його. Іншими словами, коли Месія прийде судити світ Божий – чого євреї чекали найбільше, – Він визнає лише тих, хто був готовий йти за Ним – яким би небезпечним і «ганебним» не було це слідування.
Швидкий перехід Ісуса від питання, за кого вони Його вважають, до заклику йти за Ним навіть ціною смерті досить ясно показує, що у своїй християнській вірі ми не можемо відділяти переконання від дій. Як вже раніше сказав Ісус, немає користі повторювати «Господи, Господи!», якщо не робиш того, про що Він просить. Особа Ісуса і Його покликання невід’ємні одне від одного. Тому, якщо ви шукаєте спілкування з Ісусом, вам слід або прийняти усе, або не приймати нічого. У Царстві Божому третього не дано. І, усвідомлюючи це завдання, не забудемо звернути увагу на молитву, важливість якої Лука підкреслює в цьому і наступному уривках. Адже не випадково те, що істина і покликання відкривалися під час молитов Ісуса. І в цих молитвах він також віддавався Богові без залишку.