«І до Ангола Церкви в Філядельфії напиши: Оце каже Святий, Правдивий, що має ключа Давидового, що Він відчиняє, і ніхто не зачинить, що Він зачиняє, і ніхто не відчинить. Я знаю діла твої. Ось Я перед тобою дверей не зачинив, і їх зачинити не може ніхто. Хоч малу маєш силу, але слово Моє ти зберіг, і від Ймення Мого не відкинувся. Ось Я зроблю, що декого з зборища сатани, із тих, що себе називають юдеями, та ними не є, але кажуть неправду, ось Я зроблю, що вони прийдуть та вклоняться перед ногами твоїми, і пізнають, що Я полюбив тебе. А що ти зберіг слово терпіння Мого, то й Я тебе збережу від години випробовування, що має прийти на ввесь всесвіт, щоб випробувати мешканців землі. Я прийду незабаром. Тримай, що ти маєш, щоб твого вінця ніхто не забрав. Переможця зроблю Я стовпом у храмі Бога Мого, і він вже не вийде назовні, і на нім напишу Ім’я Бога Мого й ім’я міста Бога Мого, Єрусалиму Нового, що з неба сходить від Бога Мого, та нове Ім’я Своє. Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам!»
Зараз я спробував уявити, як бути захопленим землетрусом. Одного разу, зупинившись в одному з готелів Лос-Анджелеса, я виявив у номері детальні інструкції: що робити, якщо почне трясти. Інструкція мене дещо стривожила: номер розташовувався на дуже високому поверсі. На щастя обійшлося, а єдиний раз у житті я був свідком землетрусу за півтори сотні кілометрів звідти, але він був зовсім крихітним: трохи тремтів фарфор у буфеті. Загалом, можна вважати, що справжнього землетрусу я і не бачив.
Маю зізнатися, що і бажання побачити його в мене немає. Люди, яким довелося зазнати його, говорять про нього як про справжній кошмар: усе, що ти вважав міцним і надійним, починає хитатися. Будинки, стіни, вулиці, мости, сади, поля – усе ходить ходором верх і вниз. Немає жодного міцного місця.
У центральній частині Туреччини землетруси не рідкість. Один з найжахливіших стався у Філядельфії років за п’ятдесят-шістдесят до написання Апокаліпсису. Значна частина міста була зруйнована, і його відновлювали на імператорські субсидії. У ті часи особлива небезпека при землетрусах погрожувала великим будівлям. Маленькі та убогі халупи мали більший шанс уціліти, а видатні пам’ятники архітектури, включаючи храми (їх була множина в античних містах), могли загинути. Уявіть, як у високих колонах з’являються тріщини і як разом з колоною рушаться величезні мармурові фронтони. Тим, хто там виявився, не позаздриш!
Тепер уявіть, що філядельфійські християни, які знають немало про землетруси і храми, що рухнули, чують обіцяння: переможці стануть стовпами в храмі Божому (в. 12). Це храм, в якому немає ні каменю, ні мармуру. Він зроблений з живих людей. Це характерна для древнього християнства метафорика (пор. послання Павла і Петра): частково через Ісуса, а частково через дари Духа, християни вважали себе справжнім Храмом, в якому благоволив мешкати Бог живий. Іноді «стовпами» називали керівників єрусалимської общини (Гал. 2:9). Ця метафора обіграє саме концепцію церкви як нового Храму.
Проте тут «стовпами» названі не знамениті апостоли, а звичайнісінькі християни, та ще в місті, відомому небезпекою землетрусів. Є, про що замислитися!
Тепер повернемося до слів на початку послання. Ісус має «ключ Давидів» (пор. Іс. 22:22), царський ключ, яким можна відкривати і замикати будь-які двері. Своєю царською владою Ісус відкрив двері перед філядельфійськими християнами і запрошує їх увійти. Як і у випадку з аналогічним образом у посланнях Павла (1 Кор. 16:9, 2 Кор. 2:12, Кол. 4:3), сенс, очевидно, полягає в тому, що вони мають можливість не лише міцно триматися завойованих рубежів, але і йти далі. Христове благовістя поширюється в ті місця, де раніше його не було. Втім, зроблена обмовка, сили в общини небагато, але за допомогою Ісуса вона впорається. До того ж община була вірною: дотримувала слово Ісуса і не відреклася від Нього (судячи з усього, мали місце гоніння). А значить, потрібно набратися мужності і пройти через двері, поки ще є можливість.
Проте дорога не вистелена трояндами. Як і в більшості міст регіону, у Філядельфії була велика єврейська община (неподалік Сарди були одним з найбільших єврейських центрів). Ситуація схожа на ситуацію в Смірні: синагогальна община намагалася перешкодити поширенню звістки про Ісуса, Месію Ізраїльського, звістки глибоко єврейської, але і важкої для сприйняття єврейським народом. При цьому не слід уявляти, що на одному розі вулиці стояла «церква», а на другому «синагога» (за аналогією із сучасними містами). Єврейська община мала власні будівлі і налічувала декілька тисяч людей, а християнська община – від сили людей двісті-триста. Цим малим числом християни і проповідували вчення ризиковане і дивне: про воскресіння Ісуса з мертвих.
В. 9 суттєво жорсткіше, ніж його аналог з послання в Смірну (2:9). Знову-таки забудемо про «антиюдаїзм»: йдеться про внутрішньо юдейське питання. А саме, яка з двох груп по праву називає себе Ізраїлем, богообраним народом? Як ми вже бачили, в інших течіях юдаїзму I століття подібні питання також дискутувалися. Тут Ісус висловлюється вкрай ясно: справжні юдеї – ті, хто йде за Ним, Месією Давидовим. І навпаки, ті, хто зрікаються від Нього, втрачають право на це благородне ім’я.
Більше того, очікується кардинальна зміна ролей. У Книзі Малахії Бог каже непокірному Ізраїлю: «Я вас покохав» (Мал. 1:2), протиставляючи ізраїльтян, нащадків Якова, едумеям, нащадкам Ісава (брата Якова). Тут ми бачимо схожий контраст: невіруючій синагозі належить усвідомити, що їх Месія, Ісус, полюбив маленьку християнську общину. Згідно з древнім пророцтвом, чужоземні народи прийдуть і схиляться перед народом Ізраїлевим, зрозумівши, що єдиний істинний Бог саме в ізраїльтян. В Апокаліпсисі передбачається протилежний сценарій: як і брати Йосипа (Бут. 42), євреї схиляться перед Ісусом, Якого раніше зневажали. Зрештою стане ясно, що саме християни пройдуть через відкриті двері. Вони стануть стовпами в новому храмі.
Вони також нестимуть нове ім’я: потрійне ім’я Боже, небесного Єрусалиму та Ісуса. Усім стане ясно, що вони є народ Божий, народ Ісуса і громадяни міста, в якому навіки з’єднаються небо і земля. Жодних землетрусів у ньому не буде. У нагороду за терпіння настане безпека: Бог виправдає християн.
А доки на всю землю насуваються випробування (в. 10). Немов потужним прожектором вони висвітять, хто вірний Ісусові і Його обіцянню про «вінець» (в. 11), а хто не вірний. Поки філядельфійські християни тримаються твердо – ним заповідано продовжувати до тих пір, поки вони не стануть «переможцями». Ми повинні йти тим же шляхом.