«І сталась на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зо змієм війну. І змій воював та його анголи, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі. І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи були скинені. І я почув гучний голос на небі, який говорив: Тепер настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога, і влада Христа Його, бо скинений той, хто братів наших скаржив, хто перед нашим Богом оскаржував їх день і ніч! І вони його перемогли кров’ю Агнця та словом свого засвідчення, і не полюбили життя свого навіть до смерти! Через це звеселися ти, небо, та ті, хто на нім пробуває! Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має! А коли змій побачив, що додолу він скинений, то став переслідувати жінку, що вродила хлоп’я. І жінці дані були дві крилі великого орла, щоб від змія летіла в пустиню до місця свого, де будуть її годувати час, і часи, і півчасу. І пустив змій за жінкою з уст своїх воду, як річку, щоб річка схопила її. Та жінці земля помогла, і розкрила земля свої уста, та й випила річку, яку змій був пустив із своїх уст… І змій розлютувався на жінку, і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове. І я став на морському піску.»
Після закінчення футбольного матчу в роздягальні розгорілася суперечка: хто забив вирішальний гол? Біля воріт було сум’яття, м’яч переходив від одного гравця до іншого. Обидва нападники пам’ятали, що їх нога торкнулася м’яча, а в наступну мить м’яч опинився у воротах. Але чий удар став вирішальним?
У роздягальню заглянув тренер і надав дискусії новий поворот. «Загалом, – заявив він, – гол забив я». «Тобто як? – обурилися гравці». Він же відповів:
– А от так! Я вас обох поставив на гру. Я учив вас забивати м’яч якраз у такій ситуації. Я вчив обходити захисників і опинитися біля воріт у потрібний момент. Без цього гола б не було. Значить, гол забив я!
Офіційно було заявлено, що гол забили обидва гравці. Проте команда розуміла: у словах тренера є свій резон. Його заслуга дуже і дуже серйозна.
Так і тут: перемога здобута, але хто її здобув? Ми читаємо про «війну на небі» (поняття тривожне!): великий архангел Михаїл (див. Дан. 10) закликає своїх ангелів битися зі змієм і його ангелами. Що це означає? Судячи з усього, усі відомі нам моральні і політичні битви, в яких протистоять добро і зло, справедливість і несправедливість, відбивають битву в духовному плані. Михаїл переміг, а змій програв, був вигнаний з небес і скинутий на землю.
Але стривайте… Далі йде переможний гімн, в якому перемога приписується не Михаїлу, а народу Божому на землі: «І вони його перемогли кров’ю Агнця та словом свого засвідчення, і не полюбили життя свого навіть до смерти!» (в. 11). Хто ж здолав змія? Михаїл або мученики?
В якомусь сенсі і ті, і другі. Небесна реальність переможної битви нерозривно пов’язана із земною реальністю смерті мучеників. Учні Агнця вірять, що врятовані Його кров’ю, і повинні йти за Ним хресним шляхом. Так і здобувається перемога.
А змій названий «оскаржувачем». Для древніх християн це був не пустий звук: вони розуміли, що саме таке надприродне «оскарження» стоїть за численними земними звинуваченнями на їх адресу, від людських перешіптувань (з чого, мовляв, ухилятися, від звичайних язичницьких свят?) до гонінь і терору з боку влади. Скільки наклепницьких пліток говорили про древню церкву! І християни розуміли: за всім цим стоїть «батько неправди» (Ів. 8:44).
Знову ж таки Іван нагадує читачам: вони учасники великої космічної драми. Вони повинні знати про велику перемогу, що відбулася: «оскаржувачу» більше немає місця на небесах, оскільки смерть Ісуса (пор. Лк. 10:18 про падіння сатани з небес) скасувала звинувачення небесного Прокурора. Проте в час, що залишився, сатана зробить усе можливе, щоб напасти на жінку, хоча їй і дані орлині крила для втечі (пор. Вих. 19:4).
Далі йде сцена гонитви. Змій вивергнув з пащі цілу річку, щоб вона понесла з собою жінку, але земля розступилася і поглинула річку, і жінка врятувалася. Тоді змій спрямував свій погляд на «дітей» жінки, що «бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове». Тут Іван знову каже читачам: ви учасники подій! Не дивуйтеся, що змій полює на вас, і все нові і нові брехливі звинувачення загрожують затопити вас подібно до потоку. Довіряйте Богові: Він зробить так, що Його творіння потурбується про вас. (Цікаво, що на виручку жінці приходить земля. Творіння виявляється не на зміїному боці, а на боці Бога і Його народу.)
Втім, можна чекати, що це ще не кінець: мають відбутися нові гоніння, нові нападки і нові брехливі звинувачення. «Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має» (в. 12). Вирішальна перемога здобута, і диявол чудово знає це. Проте його тягне його власна природа, тягне нападати, звинувачувати (і заслужено і незаслужено), зводити наклеп, чорнити, заперечувати істину про те, що зробили і роблять Бог Творець і Його Син, Агнець. У цій битві беруть участь усі християни, знають вони про це чи не знають.
Картина, намальована в цьому уривку, покликана надихнути і застерегти читачів. Настають нові випробування. Наприкінці уривка змій стоїть на піску на березі моря. А море, як було відомо всім древнім євреям, є темне місце, звідки можуть вийти звірини.