«І прийшов один із семи Анголів, що мають сім чаш, і говорив зо мною, кажучи: Підійди, я покажу тобі засудження великої розпусниці, що сидить над багатьма водами. З нею розпусту чинили земні царі, і вином розпусти її впивались мешканці землі. І в дусі повів він мене на пустиню. І побачив я жінку, що сиділа на червоній звірині, переповненій іменами богозневажними, яка мала сім голів і десять рогів. А жінка була одягнена в порфіру й кармазин, і приоздоблена золотом і дорогоцінним камінням та перлами. У руці своїй мала вона золоту чашу, повну гидоти та нечести розпусти її. А на чолі її було написане ім’я, таємниця: Великий Вавилон, мати розпусти й гидоти землі. І бачив я жінку, п’яну від крови святих і від крови мучеників Ісусових, і, бачивши її, дивувався я дивом великим. А Ангол промовив до мене: Чого ти дивуєшся? Я скажу тобі таємницю жінки й звірини, яка носить її, яка має сім голів і десять рогів. Звірина, яку бачив я, була і нема, і має вийти з безодні і піде вона на погибіль. А мешканці землі, що їхні імена не записані в книгу життя від закладин світу, дивуватися будуть, як побачать, що звірина була і нема, і з’явиться.»
Їх привозять у фургонах і в машинах із затіненими вікнами. Їх привозять з-за моря, узятих насильно або заманених надією на краще життя. Вони потрапляють у країни Заходу, не знаючи нікого, окрім своїх хазяїв, і нічого не маючи, окрім жалюгідних грошів. Їх б’ють і насилують. Їм погрожують. Їх виганяють на вулиці. Це нові раби: перелякані, приголомшені і травмовані, причому синяки на тілі не йдуть в жодне порівняння із страшними каліцтвами в психіці. Це нові повії.
Таких було багато і в давнину: тисячі хлопчиків і дівчаток без засобів для прожиття, поневолених офіційно або через погрози. Світ вади подібний до мишоловки: увійти легко, вийти дуже важко, а чекати можна лише смерті.
Проте і тоді були, і тепер є повії абсолютно іншого роду. Одну з них і бачить Іван у своєму видінні. (Я говорю усе це тому, що ситим західним моралістам легко вимовляти такі слова як «повія» і «блудниця», відмахуючись – недбалий жест рукою в дорогій рукавичці – від «вуличного непотребу» без щонайменшого бажання зрозуміти, що довело більшість цих людей до відчаю і деградації.) Є молоді люди, в яких немає анінайменшої необхідності продавати себе. Просто вони з’ясували, що можна швидко і непогано заробити, а якщо пощастить з клієнтурою, досягти високого соціального статусу, красиво одягатися, носити дорогі персні і перли. В історії людства було немало людей, які влаштовувалися так само непогано (за світськими мірками): їх клієнтами були люди багаті і відомі. Клієнти отримували задоволення, а ті, хто їх обслуговував, вигідну угоду. Усе відбувалося до взаємного задоволення.
…і взаємного руйнування. Усе, про що тут образно каже Іван (зрозуміло, «розпусниця Вавилон» – це метафора), спирається на глибоке єврейське і християнське переконання в добрості створеного устрою, при якому чоловіки і жінки покликані або до целібату, або до вірності в шлюбі. Більше того, образ шлюбу в Біблії описує стосунки Творця зі Своїм творінням. І починається Біблія із союзу Адама і Єви в первозданному саду, а закінчується (останні сцени Апокаліпсису) шлюбом Агнця і Його нареченої в місті-саду. Дорога і розкішно одягнена розпусниця тримає красивий золотий кубок і немов би кличе на вишуканий бенкет. Проте око віри (а не просто цинізму) бачить, що насправді кубок повний сечі, фекалій і крові. Прошу вибачення за такі вирази, але тут цілком підійшли б і грубіші. Фраза «гидоти та нечести розпусти її» (в. 4) для більшості з нас звучить дещо абстрактно. Іван же говорить, що за зовнішнім блиском розпусниці стоїть огидливий і нудотний бруд.
Чому ж Іван описує духовну суть Вавилона через образ розпусниці? По-перше, він говорить про взаємини Творця і Його творіння, що досягають повної слави в єднанні Агнця зі Своєю нареченою, чоловіка з дружиною, у вірності і любові. Вавилон же є темною і моторошною пародією на цей небесний шлюб. Число звіра, 666, може здатися близьким до досконалості 777 (чи 888), але в реальності несе абсолютно інший зміст. Успішна брехня завжди добре імітує правду.
По-друге, як ми вже сказали, у Старому Заповіті Ізраїль метафорично зображається як наречена ГОСПОДНЯ. У Книзі Осії ж ми знаходимо трагічний поворот цієї теми: Ізраїль невірний Богові, впадає в розпусту і шанування ідолів. Мабуть, саме тут коріння образу вавилонської розпусниці в Апокаліпсисі. Адже Вавилон шанує ідолів: його лжебоги обіцяють великі перспективи, але в реальності забирають усе і залишають ні з чим. По суті, Вавилон і сам став лжебожеством.
По-третє, римський світ, відомий Івану, як і всі великі імперські системи відрізнявся сексуальною розбещеністю. Розпуста не лише метафора для позначення римського ідолопоклонства і соціально-економічного пригноблення, але і метонімія: незаконний секс був одним із символів проблеми. Якщо у вас є влада і гроші, чому б не дати собі волю? Іван, подібно до Павла і самого Ісуса (Мр. 7 і 10), бачить у цій поведінці і спотворенні божественного ідеалу (ідеалом є шлюб між чоловіком і жінкою) красномовний знак зіпсованості людського серця, що загрузло в ідолопоклонстві. Зцілити може лише внутрішня зміна, коли людина всім серцем навертається до істинного Бога.
По-четверте, проституція – вдалий символ пригноблення, при якому багата імперія заманює жертв у мишоловку. Імперія кличе: от розкіш, про яку ви не здогадувались! Тут виконаються всі ваші фантазії! Для цього не потрібно важко працювати, не потрібно мудро, справедливо і гуманно управляти країною – лише прийдіть до мене, і я поділюся з вами. Втім, за все доведеться платити, але чому б за таке і не заплатити? І от, правителі і капітани, купці і банкіри, учені і чиновники, видні промисловці і дрібні підрядники вишукуються в чергу, не розуміючи, що йдуть у пітьму. На той час, коли обман розкриється, буде вже пізно. Із золотої чаші, яку пропонує Вавилон, ви вже вип’єте.
Вавилон (як древній, так і сучасний) отримує силу від звірини, на якому сидить. А звірина – та сама, яку ми бачили в тринадцятому розділі, коли вона виходила з моря (в. 3, 7-8). Сама звірина (нелюдяна та ідолопоклонницька імперія) підтримує систему, яка на той момент була втілена в Римі, чия золота чаша економічної і військової влади приховувала стільки лих, бруду і страждання. Звірина, здатна захопити весь світ своїми обманами, поки задовольняється тим, що світ йде до розпусниці. На шляху в неї стоять лише люди, які відмовляються їй вклонитися, а поклоняються новому і дивному богові, якого називають Ісусом. Тільки спробуйте засвідчити про Ісуса – і ви дізнаєтеся Вавилон з того боку, з якого раніше не знали. Ви побачите жорстоку розпусницю, яка п’яна від крові народу Божого. Іванові читачі вже розуміють це, але деяким ще лише належить зрозуміти.
Цей багатогранний образ на вигляд радісного, але в реальності небезпечного і оманливого міста, повинен навести на серйозні роздуми всіх тих з нас, хто живе в сучасній західній культурі з її лиском і блиском, а також усіх, хто поглядає на неї здалека. Як ми вписуємося в цю картину?