Христос сказав, що люди сотворені на образ і подобу Бога. Чи вважаєте ви, що Бог і людина мають однаковий зовнішній вигляд?
Це не Христос сказав. У першій книзі Біблії, Книзі Буття, сказано, що людина сотворена на образ і подобу Творця. Але йдеться зовсім не про зовнішній вигляд. Бо зовнішній вигляд людини – це образ і подоба світу, природи. Я не відволікатиму вашу увагу поясненням, яким чином наші вуха виникли з жаберних щілин, яким чином сформувався наш ніс, наше чоло, – є спеціяльна книга Брега «Еволюція обличчя від риби до людини». Жодного стосунку до тайни людини, до людської специфіки це не має. Людина позначена еволюцією, своїм кровним зв’язком з природою. Вона проходить усю еволюцію в ембріональному стані, в утробі матері в неї утворюються і хвостик, і зябра. «Образ і подоба» Творця – це здатність людини до творчости, її свобідна воля, розум, особистісне начало, самосвідомість, те, що людина отримала як дар і що не є результатом природної еволюції.
Замахи на життя Ісуса Христа були не поодинокі – Його хотіли зіштовхнути з гори, побити камінням. Чому Він жертвував Собою і прийняв такі важкі муки на хресті? Страждання Христа – це не лише розп’яття. Людський рід потребував причаститися вищого життя. Для цього вище, священне, божественне начало мало стати щонайближчим до людини.
Тепер подумайте: якщо начало, вільне від зла, з’єднується зі стихією, насиченою злом, то яких страждань це йому додає! Входження Ісуса в світ було саме по собі стражданням, а не лише хрест, не лише Голгофа.
А заради чого ж це все сталося? – запитуєте ви. Лише для того, щоб стати одним із нас, тільки для того, щоб наблизитися до нас, тільки для того, щоб піднести людину з цього Аду, разом із нами вийти на один рівень – людський. Як каже один із древніх учителів Церкви, «Бог став людиною, щоб ми стали богами». Тому йшлося аж ніяк не про те, щоб Він Своєю мужністю, Своїм стражданням щось доводив, як це було в Яна Гуса, Джордано Бруно, які загинули в полум’ї, чи в численних мучеників віри. Ні, тут зовсім інше.
Христос усвідомлював фатальні умови Свого поєднання з людським буттям. «Ввесь світ лежить у злі» (1Ів. 5:19), – каже євангелист. І в такий світ Він приходить. І коли людина, пізнаючи істину, взиває: «Де Ти, що сотворив цей важкий світ?» – Він відповідає: «Та ж цей світ таким учинила ти, людино. Це ти поселила тут ненависть, убивства, злобу, нетерпимість. Це ти топчеш свій власний образ».
І для того, щоб людина зрозуміла своє завдання, Бог наближається до нас і входить у плоть і кров історії. І вся історія стає діялогом між Христом і людством, між Його закликом і нашою відповіддю. Треба раз і назавжди полишити модель Бога, Який за ниточку смикає людський рід і керує нами як маріонетками. Треба зрозуміти, що перед нами лежить найвища відповідальність, що людина має бути і руками, і очима, і серцем Бога і сіяти добро.
Є така думка, що хрещення не обов’язкове, основне, щоб людина упродовж свого життя прийшла до пізнання Бога і жила, дотримуючись заповідей, які дав Господь. Заперечуючи хрещення, зазвичай покликаються на те, що в інших релігіях (буддизм, іслам) немає обряду хрещення.
Якщо людина вважає себе Ісусовим учнем, то вона, передовсім, має прислухатися до Його слів, а не до моїх особистих чи ще до чиїхось. Христос каже нам: хто хоче йти за Мною, той має вірити й охреститися. Хрещення – це зовнішній акт, який означає, що ми пішли за Ним! Чи потрібні нам зовнішні акти, зовнішні символи? Звичайно, що так. У нас усе побудоване на зовнішніх символах. Візьміть будь-яке рукостискання, аплодисменти. І коли військові солдати віддають честь – це теж символ. І ми не можемо без них, бо це – знаки нашого життя. Ми – тілесні істоти, і нам треба проявляти те, що всередині нас.
Чи є сенс у поділі на матеріялізм і на ідеалізм? Чи розділені дух і матерія?
Звичайно, існує і матеріялізм, і ідеалізм. Але ми, християни, вважаємо, що мають рацію ті та інші. Ось вам хрестоматійний приклад: якщо я скажу, що Пушкін – це хребетна істота, це так? Так. Що він ссавець. Так. Що він був аристократ, поміщик – теж правильно. Але хіба це все? Ось це матеріялістичний аспект бачення. Тепер скажемо, що Пушкін був великий поет і так далі, – це вже інше.
Матеріялізм говорить про реальність і про силу матерії, речовини – це ми знаємо. Ідеалізм говорить про важливість Духа – це ми теж визнаємо. Для нас і дух, і матерія є вторинні щодо Творця (вони – Його творіння), Який не є ні дух, ні матерія, а щось таке, що безконечно перевищує те і інше.
Чи можна розділити дух і матерію? Важко сказати. У кожному разі дух – доволі самостійна штука, не треба думати, що він аж так залежить від матерії. Бо тоді кожна людина залежала би від стану свого організму.
А ми знаємо – ось тепер відкрили Оптинський монастир (…), там жив старець Амвросій. До нього приходили Достоєвський, Толстой і багато інших. На соборі влітку цього року його визнали святим[1]. Він був цілком хворою людиною, нерухомо лежав на ліжку. Не знаю, на що він нездужав, але це була стара, хвора, непорушна особа. До нього йшли вервиці людей і кожен отримував духовне підкріплення. Ось вам і дух, і матерія. А буває людина – все в неї благополучно з матерією, а з духом – слабко.
Чи розрізняєте ви релігію людської могутности і вищу релігію?
Так. От якраз магізм – це і є релігія людської могутности. Згодом він перетворився на саєнтизм, тобто на обожествлення науки, яке претендує на повне панування над природою, і ви знаєте, у що яких форм це може набути.
До XIII ст. люди нашої ери бачили ангелів, а після XIII ст. перестали їх бачити. Чому?
Це твердження мене вражає навіть тому, що є значно пізніші сказання про явлення ангелів. Така дата історії не відома. Я можу сказати, що я сам до 23 років думав, що ангели – це метафора, але в 23 роки довідався, що це не так.
Чи віднаходите ви релігійні риси в сучасних ідеологій (комунізм, нацизм)? Якщо так, то які?
Звичайно, віднаходжу. Це елементарна істина. Питання в іншому: як так сталося, що в цих ідеологій, які заперечували християнство, з’явилися релігієморфні риси? Річ у тому, що і та, і та ідеологія намагалася витіснити християнський і взагалі релігійний світогляд із суспільного, розумового і взагалі культурного життя людей. Але позаяк людина, це істота, що стоїть перед Богом, і куди б вона не бігла, все одно опиняється перед Ним, то замість істинної віри виникає її сурогат, імітація. А риси я не перелічуватиму, ви самі здогадаєтеся.
Який, на ваш погляд, зв’язок між власне релігійним почуттям і звершенням конкретних обрядів? Що має бути первинне в часі?
Звичайно, віра! Звичайно, сприйняття! Розумієте, віра ж притаманна людині, вона є ядром її істоти. Віра росте, поглиблюється. Вона динамічна величина, а не статична. Але втілюється віра в обрядах. Це природне втілення, так само як будь-яке людське почуття має свої зовнішні форми. Так і має бути, бо ми не безплотні духи, а люди з плоті і крови, а для нас це природно й органічно.
[1] Преподобного Амвросія Оптинського канонізовано 1988 року.