Однак що ж зробити, коли ми, наскільки це можливо, здобули впевненість, що хтось повинен попросити в нас пробачення, а він не хоче цього робити? Образитися? Не розмовляти з тією людиною? Переходити на інший бік вулиці? У такій ситуації не йдеться про те, щоб перемогти іншу людину, щоб тріумфувати над нею. Повторю ще раз: тут ідеться про її добро і звісно, також про нашу моральну сатисфакцію та виправлення, але й про те, щоб наш кривдник повернув собі добру репутацію. І тому треба поставити запитання: чи образа, обминання цієї особи збільшить шанс позитивного вирішення справи? А чи лише поглибить конфлікт? Чи допоможе іншій людині переламати свою затятість? Радше ні. То що ж робити? Тут важко дати якусь конкретну пораду. Кожен випадок має багато неповторних відтінків. Узагальнюючи, можна сказати, що ми повинні виразно дати зрозуміти іншій людині, що хочемо, аби все було, як колись. Однак допоки ця особа не попросить у нас пробачення, то наші стосунки будуть зіпсованими. Наприклад, дружина може сказати чоловікові: «Ти зробив мені прикрість і образив мене своєю поведінкою. Можливо, це я тебе якимось чином спровокувала. Я це усвідомлюю і прошу за це вибачення. Та справа твоєї провини залишається невирішеною. Це не означає, що я не розмовлятиму з тобою і не готуватиму тобі їсти, бо це нічого не змінить. До того ж, така мовчазна війна негативно вплинула б на наших дітей. Але пам’ятай, що весь цей час я чекаю на твої перепросини та з’ясування цієї справи». Мені видається, що скривджена особа може зайняти таку позицію. Її можна висловити з допомогою таких чи інших слів і… терпляче чекати, молячись у намірі цієї особи, яка, цілком можливо, у цей час бореться зі собою.
Мені пригадується одна історія про чоловіка. Його дуже втомлювали так звані дні затишшя після сімейних сварок. Звісно, він бачив і свою провину, проте йому було дуже важко в ній зізнатися. І, правду кажучи, з ранку до вечора він не міг більше ні про що думати. Все це було дуже боляче, однак чоловічі амбіції не дозволяли йому зізнатися у своїй провині. Врешті, цей чоловік не витримав. Він вирушив на пошту і надіслав своїй дружині телеграму: «Ти ж знаєш, як сильно я тебе кохаю. Мені дуже незручно… Марко». Коли повернувся додому, то його чекав гарно сервірований стіл, на ньому стояли запалені свічки. Як колись. І радости не було меж…
Коли зростає політичний конфлікт між двома країнами, то прийнято використовувати метод медіяції[1]. Зазвичай до цього долучається якась нейтральна країна чи організація. Така форма вирішення конфліктів може виявитися корисною також у нашому щоденному житті. У ситуації взаємної затятости саме хтось третій, знайомий або приятель посварених осіб, може в приватній розмові терпеливо вислухати жалі та претензії обох сторін та спробувати знайти шлях до взаємного порозуміння. При цьому така особа повинна старатися, щоб кожній із посварених осіб показати іншу людину з доброї сторони. За будь-яку ціну треба змінити ці негативні ракурси, в яких через інтриги сатани бачать себе вражені люди. Часом такий посередник мусить чимало находитися, щоб нарешті переконати когось, що ця інша особа таки має добру волю, що в цій конкретній ситуації вона теж мала свою рацію.
У таких конфліктах ми повинні пам’ятати, що слово «перепрошую» можна промовити по-різному. Дуже часто можна відчути, що хтось, хто завинив перед нами, жаліє про це і хоче з нами помиритися, хоча й не каже саме цього слова. Якщо після якогось конфлікту така особа намагається поводитися з нами особливо люб’язно, послужливо, коли ми бачимо в її погляді, словах, поведінці ніби своєрідне приниження, то правдоподібно, що саме в такий спосіб людина намагається попросити пробачення. І, як мені видається, було б помилкою вимагати від цієї людини, щоб вона таки промовила це слово «перепрошую». Деяким людям це дуже важко зробити. Не через пихатість… Так діється радше з огляду на характер та своєрідну психічну блокаду. Отож, найважливішою є не форма, а сам факт, що хтось хоче попросити вибачення. Вряд чи це виглядало б гарно, якби хтось вимагав від свого кривдника, щоб той став струнко, чітко і виразно сформулював свою провину, висловив жаль за скоєне і присягнувся, що це більше ніколи не повториться. Особі, яка нас образила, ми повинні якнайбільше полегшити спосіб перепрошення. В одному з попередніх розділів я описав, як гарно, делікатно і тактовно Ісус відпустив гріхи блудниці. А вона ж так і не сказала слова «перепрошую»…
Це правда, що у своєму оточенні ми можемо зустріти дуже багато неввічливих, злосливих і, делікатно кажучи, неприємних людей. Можливо, не раз доводилося зітхати, кажучи: «Які ці люди тепер жахливі!» Однак перш ніж ми почнемо осуджувати наших близьких, варто задуматися, чому так діється. І тут я хочу поділитися з вами ось такою думкою. Отож, злість, відсутність люб’язности і наша «несимпатичність» – це ніби заразна хвороба. Напевно, кожному з нас траплялося в житті, коли ми підхоплювали цей «вірус» від когось, а іншого ним заражали. Наприклад, нас знервувала якась не надто вихована працівниця пошти, а вже через п’ятнадцять хвилин ми сказали щось неприємне тому, хто ненароком штовхнув нас в автобусі. І цілком можливо, що ця незнайома особа потім накричала на дитину, яку забирала з дитсадка. Часом «хвороба роздратування» поширюється блискавично. На щастя, це правило поширюється також на взаємне обдарування добротою та доброзичливістю.
Пригадую, що колись, ще за часів «комуни», я вперше побував у Західній Європі, а саме в Лондоні. Отож, мені найбільше сподобалися не елегантні магазини, автомобілі, прибрані вулиці, а доброзичливі люди. Це мене неабияк вразило. І тому я з приємністю придивлявся до того, як водій автобуса терпляче чекав на старшу жінку, яка дуже повільно підходила до зупинки, як вона потім із посмішкою дякувала водієві. Коли я купував кока-колу, то дуже здивувався, що продавець, кланяючись, подякував мені за покупку. Ні, я не хочу ідеалізувати те суспільство, але подібних ситуацій в Англії було справді багато. І коли через місяць я повернувся до Польщі, то здивовано завважив, що тепер сам якось частіше посміхаюся до людей. Я просто «заразився». Щоправда, цього вистачило лише на декілька днів.
[1] Медіяція (англ. mediation – посередництво) – вид альтернативного врегулювання спорів, метод їхнього вирішення із залученням посередника (медіятора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію так, щоб вони самі змогли обрати той варіянт рішення, який би задовольняв інтереси і потреби всіх учасників конфлікту. – Прим. peд.