З плином часу і мірою нашої постійності виявляється, що молитва є чудовим «об’єднуючим центром» нашого життя. У зустрічі з Богом, переданні в Його батьківські руки того, що становить наше щоденне існування, різних подій та обставин, через які ми проходимо, усе здається мало-помалу «переварене», об’єднане в одне ціле, вирване з хаосу, розсіяння, непослідовности. Тоді життя знаходить свою глибинну цілісність. Бог є Богом Єдиним і тим, Який об’єднує в одне ціле наше серце, нашу особистість, усе наше існування. У псалмі 86 сформульовано гарне прохання: «Приєднай моє серце боятися Ймення Твого!» Завдяки постійним зустрічам з Богом у молитві, все врешті-решт набирає позитивного змісту: наші прагнення, наша добра воля, наші зусилля, а також наша убогість, наші гріхи і прогрішення. Сприятливі чи несприятливі обставини, добрий чи поганий вибір – усе ніби підсумовується в Христі і стає благодаттю. Усе врешті набирає сенсу і об’єднується на шляху зростання в любові.
У розповідях про дитинство Ісуса Євангеліє від Луки ось що каже нам про Богородицю: «Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм» (Лк. 2:19); а також: «А мати Його зберігала оці всі слова в своїм серці» (Лк. 2:51). Усе, чим Марія жила, отримана благодать, почуті слова, пережиті події, як радісні, так і болісні й незрозумілі, вона зберігала у своєму серці й у своїй молитві; таким чином у свій час усе набувало сенсу, не завдяки інтелектуальному аналізу, а силою її внутрішньої молитви. Вона це все не передумувала, а зберігала у своєму довірливому і сповненому молитви серці, де все врешті віднаходило своє місце, єдналося і ставало простішим.
І навпаки, якщо ми не будемо постійними в молитовних зустрічах з Богом, існує велика ймовірність того, що наше життя не знайде своєї цілісности: «…і хто не збирає зо Мною, – той розкидає», – каже Ісус (Мт. 12:30).