Перше слово Бога – це творення. Він виражає Свою доброту, могутність, мудрість через світ, який нас оточує. Святий Іван від Хреста часто приводив своїх новиків молитися на природі. Отець Олександр Мень казав, що один листок на дереві має більше значення, ніж тисяча ікон. Він створений безпосередньо рукою Творця, якщо так можна сказати. Коли святий Іван Кронштадський був ще дитиною, він, що дуже любив природу, іноді зупинявся перед квіткою, шепочучи: «Ось Він, Бог!»[1] Мова, звичайно, не про те, щоб впадати в пантеїзм (Бог і Його сотворіння виразно відрізняються) чи сакралізацію природи, а про те, щоб розпізнати в ній печать Божої любови. Вражає те, як сильно всі святі захоплювалися красою світу, і як глибоко вони відчували любов і мудрість Бога в кожному творінні.
Сучасна людина часто надто відрізана від природи, світ, в якому вона живе, зводиться до шосе, бетону й різних екранів. Вона стає заручницею вигаданого, віртуального світу, відображення своїх уявлень, замість того, щоб бути в контакті зі створінням. Саме через це вона іноді відрізана від Бога (і від себе самої).
У псалмі 19 сказано: «Небо звіщає про Божую славу». Ще з біблійних часів віруючі завжди вбачали в красі створіння відбиток Божої слави. Сучасний раціоналізм відібрав у нас таку здатність; і це прикро, адже завдяки розвитку наукової думки в нас у тисячу разів більше причин, ніж у людини біблійного часу чи Середньовіччя, захоплюватися мудрістю і могутністю Бога. Зображення далеких галактик, які посилає нам космічний телескоп «Габбл», підводні зйомки, вражаючі знання, якими володіємо про генетичний код, Великий вибух та структуру атома, мають чим здивувати віруючу людину, яка знає, що все це не є наслідком випадковости й природної потреби, а плодом любови Творця. Особливо, коли людина переконана, як святий Ґріньйон де Монфор, що Бог виявляє більше сили й мудрости, щоб привести до спасення одну душу, ніж Йому їх знадобилося для створення цілого світу[2].
Декілька років тому я повинен був летіти літаком у Ливан, щоб там проповідувати. Оскільки не мав що почитати, то купив в аеропорту книжку Х’юберта Рівза «Останні новини з Космосу». Хоч я й науковець, але відтоді, як вступив у спільноту, не мав нагоди отримати інформацію про останні досягнення в галузі космології. Цю книгу написав астрофізик-агностик, який, однак, дуже захоплено говорить про те, що наука в XX ст. зробила відкриття про початок і еволюцію всесвіту. Мушу сказати, що ця книга стала для мене кориснішою, ніж десять творів духовного змісту! У ній можна дізнатися про фантастичні речі, як, наприклад, про те, що сучасний світ, розтягнутий на мільярди світлових років, на початку міг бути величиною з голівку шпильки, чи що наше тіло складається з атомів, сформованих у зірках, що вибухнули наприкінці життя декілька мільярдів років тому і викинули в космос матерію, яка пізніше послужила для створення Землі та її мешканців. Відкриваючи усе це, я казав собі, що можу пишатися своїм Богом!
Простіше кажучи, краса заходу сонця над морем, граціозна гра білок, що стрибають з гілки на гілку, сяйво зоряного неба – це виразні слова, які Бог скеровує до нас, щоб ми Йому довіряли і не боялися покладалися на Його мудрість. Коли наше споглядання природи сповнене віри, воно має в собі велику силу втіхи і допомоги. Прогулянка серед прекрасної природи, сприйняття всіма нашими чуттями світу таким, яким він нам даний, подяка за красу землі й неба – усе це нерідко може збагачувати нашу молитву, уміймо користати з цього. Контакт із природою може легко стати прийняттям мудрої і люблячої присутности Бога в нашому житті та живити нашу любов і віру.
[1] Jean de Cronstadt, Ma vie en Christ, Paris: Abbaye de Bellefontaine, 1979, с. 11.
[2] Див. початок Secret de Marie.