У порядку, характерному для християнства, головним способом, через який Бог стає присутнім серед людей, є людська природа Христа. «Бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества» (Кол. 2:9) Саме через Воплочення Свого Сина Бог найдосконалішим способом стає Еммануїлом, «Богом з нами».
Усе, що тим чи іншим чином єднає нас із людською природою Христа, дозволяє нам прийняти Божу присутність. Це смиренне промовляння імени Ісуса, роздуми над різними подіями Його життя, від воплочення до вознесення в славі, розважання над Його учинками й словами, дружня розмова з Ісусом, Якого ми уявляємо присутнім поруч із нами як найкращого і найвірнішого нашого приятеля. З євангельських часів до наших днів християни, яких провадить Святий Дух, будучи вигадливими у висловленні любови і застосовуючи безліч різних способів, зуміли збагнути життя й особу Ісуса, і таким чином прийняти таємницю Бога. В основу цього переконання лягли різноманітні форми молитви і благочестя, які формують життя Церкви.
Людська природа Ісуса є дверима, непримітними і, на жаль, ще прихованими від багатьох, які дають нам доступ до всього багатства Божої таємниці, до усієї глибини життя Пресвятої Тройці. Про це можна було б говорити безконечно, і Церква ніколи до кінця не зглибить усі скарби світла і благодаті, які має в Собі Ісус, і завжди намагатиметься збагнути їх через віру і любов. Святий Іван від Хреста стверджує, що всі скарби, сховані в людській природі Слова, які відкрили апостоли й святі, є ніщо в порівнянні з тим, що нам ще належить відкрити[1], позаяк у Ньому «всі скарби премудрости й пізнання заховані» (Кол. 2:3).
Усе, що тим чи іншим чином пов’язує нас з Ісусом, тілом, почуттями, серцем, розумом і волею, дозволяє нам бути причасниками присутности й життя Бога. Це фундаментальний вимір християнської молитви.
[1] Cantique spirituel, вірш 37, с. 674.