Тепер поцікавмося самим часом, який ми вирішили присвятити молитві. Як ним розпорядитися? Декілька простих зауважень.
Розпочну з того, що слід потурбуватися про початок і про кінець, а між ними робитимемо те, що зможемо!
Початок дуже вирішальний. Особливо важливо по-справжньому увійти в Божу присутність. Залежно від конкретного випадку, ми можемо думати про Бога, що присутній у нашому серці, або уявити собі Христа нашим приятелем, поряд з яким стоїмо…
Ця рішуча дія «входження в Божу присутність» іноді вимагає зусилля, треба полишити всі клопоти, все, що роїться в наших думках, займає нашу уяву, щоб рішуче звернутися до Бога, скерувати до Нього нашу увагу і любов. Перед цим для нас може бути корисним таке собі «решето», яке дозволить відкинути попередню суєту, щоб увійти в молитву, щоб трохи прояснити думки. Це може бути п’ятихвилинна піша прогулянка, декілька хвилин розслаблення чи глибокого дихання, горнятко чаю, випите в спокої… Іноді необхідно, щоб нашій молитві передував деякий психологічний поріг, котрий дозволив би перейти від щоденного стресу до цього зовсім іншого заняття, більше опертого на сприйняття, яким є молитва.
Дія входження в Божу присутність на початку молитви часто полегшується завдяки декільком звичним практикам, невеличкому «ритуалу», який ми собі встановили і яким розпочинаємо час молитви: запалення свічки, доземний поклін, прикликання Святого Духа, читання улюбленого псалма… Все залежить від того, на що Бог надихає кожного, і що може йому допомогти…
Тепер декілька слів про кінець молитви. Перше, що ми хотіли би порадити – строго витримувати той час, який вирішили присвятити молитві. Якщо, наприклад, я вирішив присвятити молитві пів години щодня, то не повинен скорочувати той час. Звичайно, за винятком сильної втоми чи крайньої необхідности допомогти комусь із ближніх. З одного боку, задля принципу вірности: не слід забирати в Бога те, що я вирішив Йому дати. З іншого боку, якщо ми надто легко скорочуємо молитву, коли вона нам набридає, то внаслідок цього будемо позбавлені найкращого, що в ній є; це ніби встати з-за столу, не дочекавшись десерту. Звичайно, це не є абсолютним правилом, але досвід показує, що іноді саме в останні хвилини молитви Бог навідується до нас. Він бачив нашу постійність і, навіть якщо молитва була вбогою й важкою майже увесь час, в останні хвилини відбувається ніби навідування Бога, ми отримуємо звичайний дар спокою, підбадьорення, душевного вдоволення. Шкода було б позбавити себе його.
Інша порада: ніколи не слід закінчувати молитву невдоволеним. Навіть якщо вона була важка, навіть якщо здалося, що я нічого доброго не зробив, бо нічого не відчув, постійно був розсіяним, сонним тощо, треба закінчувати її з почуттям вдоволення. Я нічого не зробив зі свого боку, проте Він неодмінно якось подіяв у мені, і в смиренні та з вірою я дякую Йому за це. Якою б не була моя молитва, останніми словами завжди повинна бути молитовні слова подяки. І мало-помалу я побачу, що не помиляюся, чинячи саме так.
Непогано також, наприкінці молитви і перед тим, як на завершення подякувати, зробити собі деякі постанови. Можливо, під час молитви якийсь вірш Святого Письма вразив мене, переді мною постала та чи та правда, я відчув той чи той заклик. У такі моменти добре постановити собі жити у світлі того, що я відчув, і довіритися Богові, аби допоміг мені слідувати за тим покликом, який молитва збудила в моєму серці. Не розчаровуймося, якщо нам не до кінця вдасться бути вірними цій постанові. Бог бачить наше прагнення, і це найважливіше. Добрі постанови існують не стільки для того, щоб їх дотримуватися, докладаючи неймовірних зусиль, як для того, щоб висловити бажання, прагнення, реалізацією яких у відповідний час заопікується сам Бог.