Коли ми говоримо про молитву заступництва, завжди постає одне питання: як трактувати всі ті випадки, коли Бог, як нам здається, не чує наших молитов, а це суперечить словам Євангелія, де Ісус запевняє, що ми отримаємо усе, що проситимемо з вірою. Якого сенсу надати цій відсутності виконання прохань? Це нелегко пережити ані зрозуміти, і мені здається, що завжди залишатиметься якась часточка таємниці в божественній мудрості. Приймаючи це, я все ж зроблю декілька зауважень.
Жодна з наших молитов ніколи не буває даремною. Рано чи пізно вона буде вислухана, може не в цей момент чи не в такій формі, як ми це уявляємо, але тоді і так, як захоче Бог, у Своїх планах, які перевищують нашу уяву. Наші молитви не завжди бувають вислухані так, як нам цього хотілося б, однак той факт, що ми висловили цю молитву, завжди наближає нас до Бога, змушує нас прокладати певний внутрішній шлях і притягує благодать, яку ми колись побачимо, і яка нас зачарує.
Один приклад знаходимо в Другому посланні до коринтян; Павло тричі благав Господа, що Він забрав колючку з його тіла. Господь йому відповів: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі» (2Кор. 12:9). Павло не був задоволений у плані фізичному, однак його молитва не була даремною, зовсім ні. Вона дозволила йому увійти в діялог з Богом, що дало йому можливість глибше проникнути в божественну мудрість. Найважливішим у молитві про заступництво не завжди є її матеріяльний об’єкт, а радше зв’язок з Богом, який у ній народжується, розвивається і який завжди приноситиме плоди, нам і тим, за кого ми молимося.
Бог не завжди виконує наші прохання так, як ми цього хотіли б, тому що іноді нам треба чітко усвідомити, що ми не можемо маніпулювати Богом. Так намагаються чинити всі поганські течії. Ми можемо все отримати від Бога шляхом віри і молитви, однак Бог залишається абсолютним господарем Своїх дарів, а вони завжди повністю безоплатні. Бог не піддається на жодну маніпуляцію, жоден шантаж, жоден людський розрахунок, жодну вимогу. Добре, якщо ми час від часу досвідчуємо це, щоб наші відносини з ним були простими, довірливими, близькими, по-синівськи сміливими, але водночас, щоб ми поважали Його абсолютну верховну владу. Бог не мусить звітувати перед людиною. Парадокс християнського життя полягає ось у чому: ми покликані жити з Богом у такій близькості, яка дає нам безмежну силу впливати на Його батьківське серце, але в яку можна увійти тільки з абсолютною, а іноді болісною для нас повагою до Його верховної трансцендентности й свободи. «Отже, хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом? Чи скаже твориво творцеві: Пощо ти зробив мене так?» – каже апостол Павло в Посланні до римлян (9:20), роздумуючи над важкою для нього трагедією, якою була недовіра частини Ізраїля.
Ми не можемо вимагати «прав» на Бога. Іноді нам здається, що, оскільки ми доклали зусилля, потрудилися для Нього, Бог нам щось винен, і ми маємо якесь право на його благословення і благодаті. Євангельська притча про непотрібних слуг нагадує нам, що це не так (див. Лк. 17:7-10). Коли ми вчинили щось добре, виконали своє завдання, то повинні подякувати за це Богові, але остерігатися думки, що це дає нам якусь перевагу. Наші добрі вчинки не надають нам жодного «права» ані на Бога, ані на інших, всупереч тому, про що ми звикли більш чи менш свідомо думати. Задля нашого спасення ми завжди повинні усвідомлювати абсолютну безкорисливість Божих дарів, адже в протилежному випадку наші відносини з Ним, а також з іншими людьми, можуть стати спотвореними і вийти за логічні рамки любови та перейти в рамки людських розрахунків. Коли Бог виконує наші благання, то робить це не через наші заслуги чи достоїнства, а силою Свого милосердя і Своєї безкорисливої любови. Виконання наших молитовних благань є не належністю, а даром.
Наша молитва повинна бути наполегливою, довірливою, навіть сміливою, але завжди в покірному підпорядкуванні божественній волі. Наші прохання часто переплітаються з певними людськими очікуваннями, які не є кришталево чистими. Страждання від того, що прохання не виконуються одразу, необхідність бути витривалим і наполегливим, спонукання до терплячости здійснюють у нас потрібну роботу очищення, заглиблення, завдяки якій наша молитва буде більш правдивою, більш співзвучною з божественною мудрістю, а отже, врешті-решт, більш ефективною і плідною. Тут ми бачимо справжнє очищення і формування бажань, які є важливою ціллю духовного зростання, а отже й молитви.
«Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих» (Рим. 8:26-27).
На завершення цих роздумів додам, що одним з найбільш ефективних способів досягнення такого очищення, а також зростання в смиренності й довірі, полягає в тому, щоб наша молитва про заступництво, якими б не були її «результати», була пережита в атмосфері подяки. У посланнях святого апостола Павла вражає те, як він завжди поєднує прохання і подяку в одному поруху душі:
- «Будьте тривалі в молитві, і пильнуйте з подякою в ній! Моліться разом і за нас, щоб Бог нам відчинив двері слова, звіщати таємницю Христову» (Кол. 4:2-3).
- «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою» (Фил. 4:6).
- «Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей» (1Тим. 2:1).
Саме заступництво завжди повинно бути проникнуте «подякою». Це необхідно для того, щоб наша молитва стала глибокою, правдивою, плідною, щоб була джерелом благословення для нас і для наших ближніх. Ніщо так, як подяка, не очищає людське серце, щоб дозволити йому досвідчити це блаженство: «Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога» (Мт. 5:8).
Нехай благословенне буде Його Ім’я навіки! Амінь.
КІНЕЦЬ