Прослава, поклоніння, поручення себе Божій любові, скажете ви мені, – ось основна рушійна сила вашої молитви. Проте не нехтуйте молитвою-проханням, так, немов вона є чимось нижчим або ж уже пройденим етапом. Ніколи не слід відмовлятися від жодної зі складових молитви: поклоніння, подяки, покаяння, прохання. Вони становлять стрижень літургії в Церкві, вони повинні бути й стрижнем вашої особистої молитви.
Я часто помічаю, що молитва прохання є певним критерієм, щоб судити про автентичність, правдивість духовного життя: фальшиві містики гордують нею, правдиві – знаходять у ній втіху. Святий завжди є жебраком, необов’язково біля дверей людського житла, але біля дверей Бога. Він знаходить втіху в очікуванні від Господа свого насущного хліба, і понад усе – просить у Нього духовних благ, яких ще більше спраглий: зростання богословських чеснот, розуміння і любови хреста, покори, покаяння, дарів Святого Духа.
Хто прагне жити справжнім духовним життям, завжди пам’ятає слова Учителя: «Блаженніше давати, ніж брати!» (Дії 20:35). Він відкриває в цих словах таємницю Христового серця, і радше звіряння, аніж пораду чи наказ. Тож він намагається дати Господеві ту радість, коли стає прохачем біля Його «дверей».
Запитайте своє батьківське серце, чи не говорить і воно вам те саме?
Я знайшов відлуння потреби цієї радости віддавання в листі святого Томаса Мора[1] до своєї доньки. Там добре видно, що святість не означає відмови від батьківських почуттів, а радше витончує і поглиблює їх, так що вони стають немов дзеркало, де відображаються почуття Бога. Читаючи текст, де цей чудовий батько виражає свою потребу і свою радість від того, що він віддає, зрозуміймо, що таке ставлення до вас зі сторони Бога, вашого Отця, є ще значно палкішим.
«Ти просиш у мене грошей, моя люба дитино, надміру несміливо і нерішуче. Твій батько, ти добре це знаєш, завжди готовий тобі їх дати, і не дві золоті монети за рядок, як Олександр Македонський винагороджував свого поета, але, якби мій гаманець міг вимірюватися моїми бажаннями, дві унції золота за кожен склад…
Поза тим я надсилаю тобі рівно стільки, скільки ти просиш. Я б дуже хотів додати ще щось, але якщо я люблю давати, я також дуже сильно люблю, щоб моя дорога донька лагідно мене попросила, як вона це вміє. Тож поквапся витратити ці гроші – я певен, ти знайдеш їм добре застосування. Що раніше ти звернешся до мене знову, то більше я радітиму».
[1] Мор, Томас (1478-1535) – письменник-гуманіст, автор славнозвісної «Утопії» (1516). Будучи канцлером Англії, він не підтримав Генріха VIII у його розриві з Римом і церковній реформі, першочерговою метою якої було розлучення короля з дружиною Катериною Арагонською і одруження з фавориткою Анною Болейн. Т. М. впав у немилість, провів кілька років в ув’язненні, був звинувачений у державній зраді і страчений