«Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім’я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому… Та ось сталось, що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум’ї цім!… Авраам же промовив: Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас. А він відказав: Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п’ятьох братів маю, хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання! Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх! А він відказав: Ні ж бо, отче Аврааме, але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються. Йому ж він відказав: Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри!»
Хто з нас не бачив цю людину? Вона лежить на купі газет неподалік від входу в магазин, загорнувшись у ганчір’я. Частенько поряд з нею сидить собака – так безпечніше. Люди проходять повз, а то і переступають через неї. Час від часу вона перебирає кілька монет в банці чи в кухлі і просить ще. Коли я був маленьким, цього бідолахи там не було, а тепер він сидить там, в усіх наших містах, на сході, заході, півночі і півдні.
Коли я бачу його, мені чуються голоси. Вони кажуть: він сам винен. Є служби, готові допомогти йому. Він повинен піти і підшукати собі роботу. Якщо ми дамо йому грошей, він їх все одно проп’є. Краще триматися чимдалі, хіба мало що він викине. Іноді поліцейські проганяють жебрака геть з очей. Але він повертається. А якщо ні, то нікуди не подінешся від факту, що існують цілі співтовариства подібних людей. Вони туляться в побудованих із сміття халупах на околицях великих, багатих міст. З їх крихітних саморобних жител можна бачити багатоповерхові готелі і будівлі офісів, де хтось з них, якщо пощастить, може влаштуватися прибиральником. У боргах вони народилися, у боргах і помруть – з вини якихось багатих і владних людей, що позбавили їх прав, а фактично – життів, покоління чи два тому. І навіть якщо багаті і бідні не завжди живуть поруч, телебачення примушує їх зустрітися.
Тому немає нужди представляти нам Лазаря. Він – наш сусід. Одні з нас можуть бути багатими, мати хорошу їжу і одяг – і проходити повз, навіть не звертаючи на нього уваги; інші, можливо, не такі багаті і не так вишукано одягаються і живляться, та все ж порівняно з Лазарем більшість з нас цілком благополучні. Він би радий був помінятися з нами місцем, а нам було б жахливо прожити його життям нехай навіть один-єдиний день.
Розповідь Ісуса про Лазаря і про безіменного багача (лише згодом його стали називати Дівес, оскільки це ім’я латинню означає «багатий») має декілька змістовних рівнів. Він дуже схожий на добре відому казку в античному світі; Ісус був далеко не першим, хто розповів про те, як благополуччя і убогість можуть у майбутньому запросто помінятися місцями. Насправді історії, подібні до цієї, були у вжитку, але, що примітно, Ісус у даному випадку міняє звичний шаблон. Зазвичай у такій історії, якщо хтось з померлих просить дозволу відправити звісточку живим, він цей дозвіл отримує. А тут – ні; різкий кінець притчі повертає нас до реальності, до непростих питань, які раз у раз вставали як перед слухачами Ісуса, так і перед читачами Луки.
Ця притча – це далеко не повчальна казка про багатство і убогість, хоча в цьому розділі можна буде почути і про це. Якщо б вона була лише подібною казкою, можна було б сказати, що жебракам краще залишатися в убогості – адже в них у майбутньому житті все буде відмінно. Такий аргумент занадто часто використовують безтурботні багачі, щоб утішити тих, кому пощастило менше. Ні, тут прихований куди глибший сенс. Врешті-решт, ця історія не додає нічого нового до загальнонародної віри в те, що в майбутньому житті щастя і нещастя поміняються місцями. Якщо це притча, то, означає, ми знову повинні вникнути в її символіку, пов’язану з власною справою Ісуса.
Кінець історії дає нам розгадку, повертаючи до попереднього розділу. Історія йде відразу за притчею про батька і двох його синів. «Коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри»; «цей брат твій був мертвий і ожив». Старший брат з попередньої історії дуже схожий на багача в цій: обоє вони не хочуть бачити жебраків, обірваних братів, або ближніх, і хочуть викинути їх з голови. Згадаємо: Ісуса критикували за те, що Він привітно приймав ізгоїв і грішників; тепер Він, схоже, утілює на практиці у справжньому світі те, що, як вважала більшість, станеться лише у світі прийдешньому. Його девізом залишаються слова: «Як на небі, так і на землі». Нинішній вік передбачає вік майбутній.
Фарисеї, що відрізнялися сріблолюбством, поводилися стосовно тих людей, яких Ісус привітно приймав, у точності так, як багач поводився стосовно Лазаря. І точно так, як і догадливий домоправитель, який перед загрозою відставки зумів знайти вихід і заслужив цим похвалу, фарисеї і їх однодумці повинні змінити свої шляхи, поки є час. Фактично усе, про що їх просить Ісус, – це виконувати те, що говорили Мойсей і пророки. Як весь час дає зрозуміти Лука, місія Ісуса з утвердження Царства є не що інше, як виконання усієї історії Ізраїлю. Тому всякий, хто розбирається в Законі і пророках, повинен зрозуміти, що Ісус є їх виконання.
Якщо ж вони не зрозуміють цього, то їх не переконає навіть той, хто воскрес з мертвих. Остання фраза притчі, подібно до оглушливого останнього акорду органу, несе в собі декілька різних обертонів. Вона говорить про головне сподівання Ізраїлю – про його надію на відновлення і оновлення. Вона говорить, як і притча про блудного сина, про бідних і знедолених, яких привітно приймає Ісус. І ще вона з особливою силою говорить усім читачам Луки – тоді і сьогодні – про самого Ісуса. Читачу стає ясно, що Закон і пророки от-от остаточно виконаються, усе оновиться, і сам Ісус знову воскресне. Відкриється дорога в нову Божу еру, де справедливість восторжествує.