Тоді як Євангелія подають нам безліч слів Христа, вони лише тричі згадують слова Отця. Якими ж цінними вони повинні бути для нас! Одне з них – це порада, єдина порада Отця Своїм дітям. З якою безконечною синівською пошаною слід приймати її, і з якою ревністю слідувати за нею! Порада, яка містить таємницю всякої святости, є простою і виражається двома словами. «Його слухайтеся» (Мт. 17:5), – каже Отець, вказуючи нам на Свого улюбленого Сина.
Молитва – це, отже, великий акт послуху Отцеві: сісти, як Марія, біля ніг Христа, щоб слухати Його слово, чи радше, щоб слухати Його, коли Він говорить. Справді-бо, ще більше, ніж до Його слів, нам слід бути уважними до Нього.
Добре розпочинати молитву, виходячи з якихось рядків Євангелія, за умови, що ми прочитаємо їх не як викладач літератури, а як закохана дівчина, що за словами листа, якого вона отримала, чує, як б’ється серце її коханого.
Це велике мистецтво – вміти слухати. Сам Христос говорить нам про це: «Тож пильнуйте, як слухаєте!» (Лк. 8:18). Якщо ми, немов скеля чи чагарник, Його Слово не може прорости в нас. Йдеться про те, щоб бути доброю землею, де зерно знаходить те, що є необхідним для нього, аби проростати, розвиватись, достигати.
Слухати, поза тим, – не тільки справа розуму. Ціле наше єство, душа і тіло, розум і серце, уява, пам’ять і воля, повинні бути уважними до слова Христового, відкритися до нього, поступитися йому місцем, дати йому оточити себе, захопити, зловити, дати йому безумовну згоду…
Ви розумієте, чому я вживаю слово «слухати», віддаючи йому перевагу перед «медитувати». Воно має більш євангелічний акцент і понад усе вказує не на одноосібну діяльність, а на зустріч, обмін, «серце до серця» – те, чим, власне, і є молитва.
Правду кажучи, без благодаті Божої ніхто не зміг би слухати Христа, бо ми всі – глухі від народження, ми – раса глухих. Але під час нашого хрещення Христос промовив слово, яке, від часу зцілення глухого в Десятимісті, відкрило очі мільйонам Його учнів: «Еффата; цебто: Відкрийся!» (Мр. 7:34).
Коли ми дозволяємо Йому увійти в нас через молитву, слово Христове навертає нас, дозволяє перейти «від смерти в життя» (Ів. 5:24), воскрешає нас; воно стає для нас джерелом живим, вічним життям.
Але слухати Слово – цього замало. «Блаженні ж і ті, – каже Христос, – хто слухає Божого Слова і його береже!» (Лк. 11:28), втішається і насичується ним, носить Його, як Діва Марія дитину, яку вона зачала – яка була суть Слово. Через Богородицю Ісус освятив тих, кого вона зустрічає, зробив так, що стрепенувся від радости Іван Христитель у лоні Єлисавети. Так само Він бажав би чинити і через нас.
Це ще не все. Слово почуто і збережено, проте важливо стати «виконавцями діла» (див. Як. 1:25). Отже, потрібно протягом усього дня бути уважними до його активної присутности, слухати його поради, йти за його покликом. Його динамізм змушує нас помножувати добрі справи, працювати, страждати, жити, вмирати задля того, щоб наступило Царство Отця. І якщо ми вірні, велика буде наша радість, бо ж Ісус сказав: «Моя мати й брати Мої – це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!» (Лк. 8:21).