Отже, ваші «юні дикуни» проводять час у бійках, і вас, як матір, це засмучує. До того ж, ви кажете; що далі – то гірше. (Я, проте, вважаю їх дуже симпатичними, ваших чотирьох хлопців!)
Чи це питання лише виховної методики? Я не впевнений у цьому так, як ви. Я далекий від того, щоб відраджувати вас читати книги з виховання. Але боюсь, щоб ви не змарнували часу, покладаючись надто на диво-педагогіку.
Ви нагадуєте мені того лікаря, який безрезультатно пробував одні за одними різні ліки, оскільки схибив, встановлюючи причину хвороби. Перш ніж знайти спосіб виправити ситуацію, чому б вам не запитати себе про справжню її причину!
Дозвольте мені висунути гіпотезу, що ці причини, чи принаймні одна з них, – полягає у вас самій? Оповідання, взяте із золотого фонду мусульманських легенд, допоможе вам краще зрозуміти мою думку, аніж довгі дисертації на цю тему:
«Абдальвахід Ібн Зейд побажав знати, хто буде його сусідом у раю і йому було сказано: “О, Абдальвахіде, ти матимеш за сусідку Чорну Мімуну”. – “А де вона є, ця Чорна Мімуна?” – продовжував він допитуватись більше із зухвалости, аніж задля самої таємниці. – “У Куфі”. Він вирушив до Куфи, і спробував дізнатись там про Мімуну. Це була, сказали йому, одна дурненька, яка пасла овець неподалік кладовища. Коли він знайшов її, вона молилась. Отара паслася, полишена сама на себе, і так чудесно там було, що вівці були разом з вовками, і вовки не їли овець, а вівці не боялись вовків… “Як же так сталося, – запитав тоді Ібн Зейд, – що вовки так гарно живуть поряд з вівцями?” – “Я налагодила свої стосунки з Господом, – відповіла Мімуна, – а Господь налагодив стосунки між вівцями і вовками”».
Перед фактом непослуху дітей чи їхньої незгоди між собою кожна мати родини повинна завжди запитувати себе, чи справжня причина не полягає в тому, що вона сама нехтує свої стосунки з Богом.
Те, що є правильним у плані родини, – так само правильне і в соціяльному плані. Суто людські засоби – знання психології, педагогічний дар, авторитет, престиж – неспроможні встановити єдність між людьми, бо вірус незгоди живе в них від часу первородного гріха, – а цієї єдности в любові понад усе, і не раз, просив нас Христос.
Єдність дітей Божих – це справа, яку може владнати лише Христос через дію Святого Духа. Лише після П’ятдесятниці Він сказав Своїм учням, що вони мають одне серце і одну душу.
Той не є справжнім прихильником єдности, хто не відкривається широко для дії Духа Божого. Як? Передусім через прийняття таїнств, але також через молитву. Без неї Святий Дух, який нам дає святі таїнства, стукає до нашої душі, немов у зачинені двері. Завдяки їй, дія Святого Духа з кожним днем все більше проникає в нас, і так, потроху, налагоджується єдність. Всередині нас (бо це ж передусім всередині нас панує бійка і поділ), але також – і навколо нас.
Ось тоді ефективно виявляться апостольська діяльність – та діяльність, яка не полягає тільки в тому, щоб привести наших братів, індивідуально, до кращого служіння Господеві, але також до реалізації тієї єдности дітей Божих, про яку Христос – перш ніж залишити Своїх учнів – сказав під час Своєї довгої молитви, що вона є Його найбільшим бажанням.
Тож відведіть більше місця для молитви у вашому житті і, я в цьому певен, скоро ви зможете мені написати: «Я налагодила мої стосунки з Господом, і Господь налагодив стосунки між “моїми дикунами”, яких я не втрачаю надії назвати невдовзі моїми “юними овечками”»!