Я щойно прочитав у книзі «Портрет мого брата» індуського письменника Д. Мукерджі один фрагмент, який дуже чітко відображає могутність молитви. Ось його суть.
Наприкінці свого життя, щоб знайти Бога, один святий чоловік усамітнився в гірській печері. Довколишні селяни приносили йому плоди і хліб, часом підіймаючись до нього. Молоді люди протестували проти витрат на цього чоловіка, від якого, гадали вони, немає жодної користи. Але старі заспокоювали юних раціоналістів: «Потрібно посилати пожертви святому чоловікові, живе він чи ні для блага инших. Святість – хіба ж не є вона перлиною існування?».
Одного разу, через двадцять років, його знайшли мертвим біля входу до печери. Через шість місяців у селі стався жахливий злочин. Люди були охоплені відчаєм і страхом. Найстарші відійшли, щоб постити і молитися. Раптом один з них вигукнув: «Я відкрив таємницю». І пояснив односельцям, що зібралися: «Правда така: святий чоловік весь той час, який він жив у печері, ніколи не ворухнув пальцем, щоб нам допомогти, не підтримав вбогого, не доглянув хворого. Але чеснота породжує чесноту, життя продовжує життя. Все було добре серед нас. Жодна людина не відняла життя у свого брата, допоки жив той святий. Хіба ж тепер не ясно? Він ніколи не працював для нас, але його присутність, як той лев, відганяла від наших дверей вовка нещасть».
Це оповідання змушує пригадати відомий фрагмент з Біблії: «І прибув Амалик, і воював з Ізраїлем у Рефідімі. І сказав Мойсей до Ісуса: Вибери нам людей, і вийди воюй з Амаликом.
Узавтра я стану на верхів’ї гори, а Божа палиця буде в моїй руці. І зробив Ісус, як сказав йому Мойсей, щоб воювати з Амаликом. А Мойсей, Аарон та Хур вийшли на верхів’я гори. І сталося, коли Мойсей підіймав свої руки, то перемагав Ізраїль, а коли руки його опускались, то перемагав Амалик. А руки Мойсеєві стали тяжкі. І взяли вони каменя, і поклали під ним. І сів він на ньому, а Аарон та Хур підтримували руки йому, один із цього боку, а один із того. І були його руки сталі аж до заходу сонця. І переміг Ісус Амалика й народ його вістрям меча.» (Вих. 17:8-13).
Воїни Амалека не розуміли, яка сила протистоїть їхнім нестримним атакам. Юдейського війська, зле навченого і нечисельного, було замало, щоб пояснити цей опір… Вони не сумнівалися що той чоловік, якого ледь видно там, на горі, на вершині пагорба, який узагалі неозброєний, на відміну від його війська, є причиною їхньої поразки. У ньому, через те, що він молиться, – присутній Бог. І божественна всемогутність, що виходить з нього, укріплює його людей у битві, обороняє їх як невидимий і непорушний оплот.
Ці дві оповіді, які ми щойно прочитали, набувають свого сенсу лише у світлі Євангелія. На иншому пагорбі Чоловік також розпростер руки. Але підтримували їх два цвяхи. І від Нього божественна сила засяяла над світом; ніщо у всесвіті, ані в часі не уникло цієї сили. Вона підтримувала в боротьбі всіх тих, хто відкривався і віддавався їй. У них вона діяла потужно, і через них вона тримала на віддалі всі підступи демонів.
Якщо молитва Мойсея і молитва того індуського святого була ефективною, то лиш тому, що з Голгофи до них доходила сила, яку вони кликали, не знаючи її. Якщо молитва християн є могутньою, то лиш тому, що вона поєднана з невичерпними джерелами божественної енергії, якою є серце Христа, що молиться Своєю великою молитвою Сина.