Терпіння і нетерпеливість – ось дві з-поміж тих численних чеснот, яких вимагає молитва. Я правильно висловився: нетерпеливість. До офіційного каталогу чеснот її ще не внесено. Та, однак, хіба вона не є дитиною любови? Як, люблячи, їй пережити розлуку з тим, кого любиш; як їй не палати бажанням – владним, нетерплячим – поєднатися з ним, володіти ним, бути з ним одним цілим? Але ти, звісно, не потребуєш, щоб тебе запрошували до цієї нетерпеливости, вона й так тобі добре знайома. Натомість, мені здається, що терпіння є менш звичним для тебе. Тож саме про нього я хотів би з тобою поговорити, бо воно найбільш необхідне для того, хто бажає просуватися далі і вище в молитовному житті.
Ти тільки шість місяців у семінарії, а вже засумував, бо не досягнув вершин у молитві! Прошу тебе, будь терплячим або, якщо твоя ласка, терплячим у нетерпеливості. Це означає палко бажати союзу з Богом, проте до Нього доволі довга дорога чи, радше, стежка, що провадить туди, доволі крута: по ній треба йти розміреним кроком, зі спокійною впертістю людини, яка має намір підкорити вершину.
Терпіння, терпіння, любий Францисе, і не забувай, чого нас навчає етимологія цього слова: терпіти означає страждати, витримувати. Якщо ти вирішив витерпіти, винести, пройти пустелю ночі, то май довіру. Але часто скріплюйся в рішучості: вона не раз перебуватиме під загрозою, особливо під час молитви.
Давні учителі духовности, розмірковуючи над випробуваннями молитви, вживали дуже сильний вираз: потрібно вистраждати Бога, відчути в довгій, непорушній, наполегливій праці Святого Духа всередині нас, Який потроху змушує вмирати «стару людину» – липку і живучу, щоб народилася «нова людина», вільна від своїх шлаків, як сяючий метал при виході з печі.
Терпіння, мужнє терпіння – таке, як в Якова, що боровся з Ангелом упродовж усієї ночі і, навіть будучи пораненим, не випускав його з рук, аж поки врешті не отримав благословення від свого страшного противника (Бут. 32:25-30).
Пишу тобі, і в моїй пам’яті виринає давній спогад: старий монах запрошує юного новика до терпіння. Про це йдеться в «Miguel Manara», містерії великого польського поета Мілоша. Перш ніж закінчити свого листа, я перепишу звідти кілька рядків. Пропоную тобі пороздумувати над ними.
«Любов і поквапливість – то кепська пара. Любов вимірюється терпінням. Крок – рівний і впевнений: то тиха хода любови, яка провадить тебе в обіймах дівчини – між двома живоплотами жасмину, або одного – між двома рядами могил. Терпіння…
Голод – надто сильний – також є випробуванням. Потрібно гризти бур’яни і зів’ялі корінці, перетираючи їх зубами, немов та тварина, яка має перед собою чудовий степ і довгі, довгі літні години…
Бо ж потрібно, щоб молитва була постом, – перш ніж стати бенкетом, і нагістю серця – перш ніж стати небесним покровом, що вкриває світ. Можливо, настане той день, коли Бог дозволить тобі увійти – різко, як сокира, – в тіло дерева, впасти тупо, як камінь, у безодню ночі, і прослизнути, співаючи, як вогонь, у серце металу».