Франсуазо, дякуйте Господеві, Який допомагає вам молитися. Це бажання і смак до молитви, ця уважність до Бога – така легка протягом усієї молитви, цей радісний запал, який часто виривається з вас, як живе джерело, – то цінні дари. Так, Бог часто стає учителем молитви для Своїх дітей: щоб спонукати їх стати на шлях молитви, Він приходить їх підтримати. Але слід добре затямити, що через деякий час Він позбавить нас цієї допомоги, аби душа сама робила поступ у чистій вірі. Прийде час, можливо, вже незабаром, і те, що ви пережили в теплі та світлі, вам доведеться переживати в темряві та пустелі. Підготуйтеся до цієї нової фази. Иноді, читаючи ваші листи, я починаю остерігатися, чи ви, бува, не прив’язані більше до дарів, аніж до Господа, Який їх дарує. Важливо сподобатися Богові, а не насолоджуватися Його дарунками. У цьому є велика, відчутна благодать, – у молитві ж так само, як і в усіх дарах Бога: або людина завдяки їм знаходить шлях до тісніших стосунків зі своїм Господом, або вона служить їм, як ідолам.
Однак, здається, я розмовляю з вами доволі абстрактною, як для юної учениці ліцею, мовою. Можливо, сюжет одного фільму допоможе вам краще збагнути мою думку.
Дуже бідна селянська родина живе у своїй вбогій хатині. В день народження дружини чоловік іде до міста, щоб купити їй подарунок, маючи в кишені всього лиш кілька мідяків. Це його останні заощадження, витратити їх – безумство, але якщо любиш… І от він приносить додому цінний пакунок, і, щасливий, віддає його дружині. Вона, зачарована, знаходить там пару чудову панчіх… Вона, бідна селянка, яка ніколи не носила нічого подібного! Жінка захоплено їх розглядає, лагідно погладжує, навіть не помічаючи, як щораз сумнішим стає чоловік, як видовжується його обличчя… Відчувши, що він тут зайвий, чоловік відходить. Потім знову наближається до своєї дружини, та вона й далі його не бачить. Зрештою він не витримує і змушує її звернути увагу на свій жаль…
Тільки тоді жінка все збагнула. Вона схопила ножиці і стала різати, шматувати панчохи. Це була її помста за те, що через них вона, хай навіть на мить, відвела очі від свого коханого. А тоді кинулася в обійми свого чоловіка.
Франсуазо, нехай Господні дари стануть для вас запрошенням кинутися в Його обійми, а не спокусою знаходити в них насолоду.