Вам краще, ніж мені, знати, чи слід відмовитися від активної форми молитви, якій ви віддавали перевагу досі, задля форми пасивної. Ось вам, про всяк випадок, інформація для роздумів.
Якщо в молитві ви відчуваєте, що ваша душа залишається мовчазною і непорушною щодо Господа, Якого ви не бачите, але ви добре знаєте, що Він є тут; якщо ваше слово видається вам зайвим, менш виразним і правдивим, аніж тиша вашого єства, відкрита для погляду Господа; якщо, закінчуючи молитву, ви почуваєтесь умиротвореним і немов оновленим, тоді не шукайте більшого, аніж те, щоб Святий Дух увів вас у царство тиші.
Але не чекайте, що це царство буде чимось на зразок земного раю. В деякі години вам потрібна буде велика мужність, щоб чинити опір спокусі втекти з цієї суворої й пустельної вітчизни. Нехай тоді обітниця Господа, записана в маленькій книжечці пророка Осїї, буде вам підтримкою: «Я намовлю її, і попроваджу її до пустині, і буду говорити до серця її» (2:16).
Остерігайтесь иншої спокуси, протилежного змісту, – вхопитися за цю нову форму молитви, керуючись страхом зазнати поразки, якщо повернетеся назад. Ви справді переживатимете дні, коли тиша буде порожньою, коли відсутність активности буде втратою часу. Поверніться, отже, смиренно до тієї молитви, яку ви добре знаєте, яка полягає в тому, щоб думати про Бога, розмовляти з Ним, принести Йому, щоб Він благословив те, з чим ви зустрінетеся протягом цього дня, а також свої турботи і завдання, які ви повинні виконати.
Иноді вам доведеться вагатися, що ви повинні зробити. Це буде так, немовби в самій глибині душа чувала і була уважною до Бога в місці, недоступному для галасу, тоді як на периферії уява, емоції, пристрасті, почуття надзвичайно збуджені. Не хвилюйтесь, просто будьте в згоді з глибиною вашої душі. Що стосується решти, всього того, що товчеться і збуджує вас, поставтеся до цього байдуже, відмовтеся від нього: відмовитися – це позбавити небезпечности.