У своїй книжці «21 хвилина на день для розвитку лідерства» Джон Максвел описує закон внутрішнього потенціялу, який залежить від нашого вибору. Цей принцип подобається мені настільки, що я не раз ділився ним з іншими і навіть використовував його на біблійних навчаннях для гравців «Атланти Фелконс». Завітавши до них через два роки, я спостеріг, що вони й досі застосовували на практиці засвоєні уроки.
Використовуючи як приклад перших чотирьох царів Ізраїлю, Максвел розповідає, що потенціял можна вдавати, марнувати та реалізувати. Давид і Соломон реалізовували свій потенціал. Давид був великим воїном, що завоював територію, яка забезпечила Ізраїлю простір для розростання, а Соломон наглядав за великим багатством і збудував храм, де мав перебувати Господь. Ровоам, однак, лише марнував, бо одержав усе, над чим так важко працювали його попередники, і за лічені дні зруйнував їхній труд. А Саул, на думку Максвела, вдавав, що може щось. У нього був велетенський потенціял, однак побоювання не давали йому змоги стати тим, ким він міг бути; його наступники, Давид і Соломон, вивели Ізраїль на новий рівень.
Я розповів гравцям, що день у день своїми рішеннями ми визначаємо, як реалізувати свій потенціял. Ми можемо вдавати, що здатні на щось, і попри величезний талант дозволити страхам та сумнівам позбавити нас ефективности. Ми можемо марнувати свій потенціял, допускаючи безглузді помилки або не докладаючи досить зусиль. Або можемо його максимально реалізовувати, приймаючи рішення, що ведуть до великого успіху. Саме такими людьми ми всі повинні прагнути стати. Коли я презентував цю концепцію на біблійних навчаннях, то приніс зі собою картки, на яких гравці могли занотовувати свій поступ. На кожній картці слово «потенціял» було написане великими літерами, а під ним перелічено три категорії: вдаю, марную, реалізую.
Гравці час від часу навідувалися до мене, щоб оговорити свій прогрес, інколи я заходив до них. Я часто запитував їх: «І що ж ти сьогодні робив?» Хлопці знали, що я мав на увазі, і відповідали дуже чесно. «Річі, я змарнував усе. Я заробив штраф за неспортивну поведінку». Або: «У мене був поганий настрій, тому що нині я постійно залишався без м’яча». Або: «У мене був чудовий день. Я надихав інших. Наша команда справді добре виступила».
Щодня, коли гравці робили правильний вибір, їхні рішення впливали не лише на них особисто, а й на всіх довкола, і це сприяло успіхові команди. Те саме стосується і нас з вами. Наш вибір має величезну силу і спроможний визначити не лише перебіг гри, а й перебіг усього дня, року, ба навіть життя.
Уроки саду в Едемі
Дякую Богові за свободу здійснювати свій власний вибір. Бог настільки могутній, що міг би змусити нас чинити будь-що, але Він вирішив діяти не так. Бог прагне мати з нами стосунки і не хоче робити з нас роботів. Що ми маємо з цього? Слова «я люблю тебе» з уст дитини, друга чи дружини не мали би жодного смислу, якби були промовлені без доброї волі.
Змога робити вибір – це дар Божий; це той дар, до якого не слід ставитися легковажно. Вибір, який ми робимо, або наближає нас до Бога, або ще більше віддаляє нас від Нього. Письменник Клайв Стейплз Льюїс зауважив: «Щоразу, роблячи вибір, ви обертаєте якусь частку самого себе, ту, що обирає, у щось трішки відмінне від того, чим вона була досі. А якщо взяти ваше життя загалом, з усіма його незліченними рішеннями, то ви поволі, протягом усього життя, обертаєте своє осердя або в небесну істоту, або в пекельне створіння!»
Наш вибір визначає, якими людьми ми станемо. Життя було би значно легшим, якби ми це усвідомили і жили би відповідно. Студент, який не вчиться перед іспитом, імовірно провалить його. Чоловік, котрий погано поводиться з дружиною, не повинен нарікати, що вона його не любить. Підліток, який запізно вертається додому, не повинен дивуватися, чому батьки не вірять йому. Послання до галатів 6:7-8 каже: «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне».
Усе це можна побачити в найраніших взаєминах Бога із людством. Він поставив Адама та Єву перед вибором: слухатися Його і не їсти з дерева знання добра та зла або спожити плід і постраждати від наслідків. Усі ми знаємо продовження цієї історії. Непослух Адама та Єви призвів до того, що вони втратили близькість із Богом. Він дав їм усе, чого вони могли потребувати, і щовечора перебував поряд із ними. Але їхній бунт позбавив їх усього. Через свій непослух Єва та її нащадки були приречені в болях народжувати дітей, а Адам – у поті лиця здобувати хліб для сім’ї.
Ми всі досі пожинаємо плоди непослуху Адама та Єви в Едемському саду. Послання до римлян 5:12 каже: «Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили». Адам і Єва, мабуть, не замислювалися над тим, що їхні рішення вплинуть на цілі покоління нащадків, але саме такою є підступна природа наслідків. Ми не можемо вибирати їх. Про це ми поговоримо докладніше згодом. Зараз вистачить сказати тільки те, що ми не маємо абсолютно жодної влади над результатами свого вибору – нам підвладний лише сам вибір. Саме тому Бог учинив так, що з усіх ймовірних варіянтів вибір може бути тільки один.