Тож як ми реагуємо, стикаючись із наслідками свого вибору? Почнімо з того, що ми не робимо. Зазвичай, ми намагаємося уникнути наслідку або приховати свою вину. У Книзі Буття 3:6-13 Адам навчив нас чинити саме так – коли сховався від Бога, споживши заборонений плід. Опісля Адам розмножив свій гріх, звинувативши Єву за її вибір. Через це ми, його нащадки, досі відчуваємо наслідки того вибору.
Так відбувається завжди. Ховаючись від наслідків свого вибору, годі уникнути їх. Здебільшого, ми тільки погіршуємо своє становище. Наприклад, жінка, яка робить аборт, щоб приховати небажану вагітність, тільки побільшує страждання: і для себе, і для ненародженої дитини. Тож навчаймося на прикладі Адама. Потрібно приймати наслідки своїх дій смиренно і стійко.
На щастя, ми служимо Творцеві, Який може забути все й очистити нас від гріха, даючи змогу кожному із нас почати з початку. Але те, як ми відгукнемося на Боже прощення, так само важливо, як і знати, що Він пропонує нам прощення. Ми можемо прийняти його і вирішити дещо змінити у своєму житті, або знехтувати ним і далі йти дорогою темряви. Усе це добре видно на прикладі життя Якова й Ісава.
Біблія розповідає нам у Книзі Буття 25-33, що Ісак і Ревека мали синів-близнюків. Молодший син Яків змальований як ошуканець. Його ім’я буквально означає «той, хто обходить». При народженні Яків держав за п’яту свого старшого брата, Ісава, коли виходив з утроби. Коли Яків виростав, стало очевидно, що головна його мотивація – здобути визнання, владу й благословення первородної дитини. Він вважав несправедливим, що не народився першим (думав), і заздрив привілеям, який його брат мав у батька (відчував). Тому Яків вигадав спосіб досягти своїх цілей (він діяв).
Яків зачекав, поки Ісав так зголодніє на роботі, що готовий буде віддати все за їжу й воду. Коли Яків запропонував Ісаву смачну страву за первородство, той згодився (див. Бут. 25:29-34).
Не думаю, що я їв колись таку смачну страву, за яку міг би віддати все своє майбутнє, але ж хіба зазвичай не буває так? Насправді, ми часто не маємо часу замислитися над наслідками. Ми думаємо лише про негайну втіху. Ісав думав про свій нестерпний голод. Він відразу ж хотів почуватися ліпше. Чи не впізнаєте ви в ньому себе? Я впізнаю.
Яків же неабияк усвідомлював силу свого вибору. Він гадав, що коли знайде спосіб змусити Ісава продати своє первородство, то досягне ліпшого майбутнього. Згодом, коли Ісак зістарівся і мав слабкий зір, Яків хитрощами дістав від свого батька первородне благословення. Матір Якова приготувала страву з козенят, яку любив батько, і допомогла Якову вкрити свою гладеньку шкіру козячою шерстю, щоб Ісак прийняв його за волохатого Ісава. І щойно Яків вийшов від батька, Ісав повернувся, довідавшись про те, що брат знову обманув його (див. Бут. 27).
Ісав прийшов надто пізно. Він віддав своє первородство і втратив батькове благословення. Він не міг змінити минулого, а його майбутнє змінилося назавжди. Подумайте скільки поколінь чули про Бога Авраама, Ісака і Якова. Якби не хитрощі Якова і нетерплячість Ісава, Господа могли би називати Богом Авраама, Ісака й Ісава.
Мудрі чоловіки й жінки вчаться на чужих помилках, і я певен, що Ісав може багато чого навчити нас. Він звинуватив Якова у своєму лихові й захотів убити його, щоби поквитатися, але чи смерть Якова виправила би становище? Аж ніяк! Воно стало би тільки гіршим. Ісав не тільки втратив би первородство, а й мав би на своїх руках кров брата. Я розумію гнів Ісава, але він спрямований на хибну ціль. Він поводився так само, як багато хто з нас, – звинувачував інших, засмутившись тим, що вчинив.
Зрозумійте мене правильно. Яків аж ніяк не святий у цій історії. Він зробив егоїстичний і руйнівний вибір заради особистої користи. Хоча він і одержав те, чого начебто хотів, але не без цілої низки наслідків. Через свої дії Якову довелося покинути сім’ю, утікаючи від мстивого брата. Він втратив мир і безпеку. Я припускаю, що Яків змінив би минуле, якби міг, але, здебільшого, годі відкликати свої вчинки. Це гіркий урок, з якого слід учитися нам. Озираючись назад, ми бачимо все якнайясніше, і я сподіваюся, що ми будемо вчитися в цих двох братів.
Та я маю для вас і добру новину: Бог ніколи не відрікається від нас. Він завжди прагне прощати і забувати наші хиби. Уже скоро Яків довідався, що він не сам. Бог був з ним. Послання від Бога прийшло у вигляді сну про драбину, що сягала від землі до неба. Господь стояв над драбиною і промовив до Якова:
«І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і верну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню, що Я сказав був тобі». Бут. 28:15
Яків боровся з Богом, просячи в Нього прощення, і Бог пообіцяв благословити його. Хоч які наші хиби, але Бог все одно любить нас і хоче бути з нами. Та на цьому історія не закінчується, як і наслідки вибору Якова. Подеколи минають роки, перед тим як наслідки наших вчинків піднесуть свої потворні «сюрпризи».